Відгуки і рецензії читачів
06.09.2026
Юрій Митрофаненко «Воля України або смерть!». Повстанці Холодного Яру
Історичний нон-фікшн (2025)
«... вогонь Холодного Яру далі розпалював нові серця борців за незалежність України проти російських окупантів»
«Воля України або смерть!» — гасло, яке найкраще характеризує історію Холодного Яру в роки Української революції 1917–1921 рр. Історик Юрій Митрофаненко у своїй книзі намагається відділити реальний повстанський рух від легенд, що виникли довкола нього, та показати, ким насправді були холодноярські отамани, як формувалися їхні загони і чому боротьба тривала навіть тоді, коли регулярні українські армії вже залишили територію Наддніпрянщини.
Початок історії Холодного Яру доволі незвичний: шкільні вчителі стають отаманами, монастир перетворюється на укріплений осередок повстанців, церковні дзвони — на систему оповіщення про небезпеку, а звичайні загони сільської самооборони поступово переростають у боєздатні формування.
Особливо цікавими виявилися саме такі побутові подробиці: організація зимівлі повстанців, система зв'язку між селами, забезпечення загонів, взаємодія з місцевим населенням. Вони дозволяють побачити Холодний Яр не лише як красивий історичний символ, а як живий і складний механізм спротиву.
Важливо, що автор не створює з холодноярських отаманів одноманітну героїчну масу. Перед нами постають люди «різних мастей», характерів і політичних поглядів. Одні тяжіли до дисциплінованого українського війська, інші залишалися типовими представниками стихійної отаманщини. Саме конфлікти між амбіціями ватажків, різне бачення боротьби, відсутність єдиного командування та загальна військово-політична ситуація значною мірою пояснюють, чому потужний повстанський рух так і не зміг перетворитися на силу, здатну змінити перебіг війни.
Не менш цікавим є аналіз поступового «затухання» Холодного Яру. Більшовики діяли не лише військовою силою, а й через агентуру, провокації, амністії та складні оперативні комбінації. Історія останніх отаманів-залишенців особливо добре демонструє, наскільки важко було продовжувати боротьбу в умовах, коли регулярного фронту вже не існувало, населення було виснажене війною, а радянський репресивний апарат ставав дедалі ефективнішим.
Окрема перевага книги — постійна робота автора з джерелами. Юрій Митрофаненко порівнює спогади учасників подій із радянськими документами, уточнює дати, місця та обставини загибелі повстанців. Звичайно, над будь-якою книгою про Холодний Яр незримо стоятиме постать Юрія Горліса-Горського та його знаменитого роману-спогаду. Автор не обходить його свідчення стороною, але намагається перевіряти й уточнювати їх, показуючи межу між документом, пам'яттю та вже сформованим міфом.
Водночас книга залишила відчуття певної фрагментарності. Хотілося значно глибшого занурення і просто більшого обсягу. Подекуди дослідження стає надто сухим: кілька сторінок можуть бути присвячені уточненню дати певної події, тоді як характери окремих отаманів, їхні особисті конфлікти чи повсякденне життя залишаються лише коротко окресленими. Для наукової роботи така скрупульозність цілком зрозуміла, але від популярного історичного нон-фікшну очікуєш трохи більше живої тканини епохи.
Бракує також доброго картографічного матеріалу. Для історії настільки прив'язаної до конкретної місцевості карти районів діяльності загонів, маршрутів походів і головних осередків спротиву були б надзвичайно корисними. Так само книга тільки виграла б від більшої кількості фотографій та інших ілюстрацій. А враховуючи кількість отаманів, псевдонімів, населених пунктів та другорядних учасників подій, іменний покажчик тут майже необхідний.
Та попри ці зауваження, «Воля України або смерть!» — хороша книга для знайомства з феноменом Холодного Яру та своєрідний дороговказ для подальшого читання. Вона допомагає зрозуміти, як локальна самооборона перетворилася на один із найвідоміших символів українського повстанського руху, чому холодноярська традиція згодом впливала на наступні покоління українського підпілля та чому пам'ять про неї залишається актуальною й сьогодні.
І, мабуть, це один із тих випадків, коли після книги хочеться не лише шукати наступну працю про цей період, а й самому поїхати до Холодного Яру. Так само, як після романів Юрія Горліса-Горського та Василя Шкляра. А ще — вкотре перечитати Горліса-Горського.
Історичний нон-фікшн (2025)
«... вогонь Холодного Яру далі розпалював нові серця борців за незалежність України проти російських окупантів»
«Воля України або смерть!» — гасло, яке найкраще характеризує історію Холодного Яру в роки Української революції 1917–1921 рр. Історик Юрій Митрофаненко у своїй книзі намагається відділити реальний повстанський рух від легенд, що виникли довкола нього, та показати, ким насправді були холодноярські отамани, як формувалися їхні загони і чому боротьба тривала навіть тоді, коли регулярні українські армії вже залишили територію Наддніпрянщини.
Початок історії Холодного Яру доволі незвичний: шкільні вчителі стають отаманами, монастир перетворюється на укріплений осередок повстанців, церковні дзвони — на систему оповіщення про небезпеку, а звичайні загони сільської самооборони поступово переростають у боєздатні формування.
Особливо цікавими виявилися саме такі побутові подробиці: організація зимівлі повстанців, система зв'язку між селами, забезпечення загонів, взаємодія з місцевим населенням. Вони дозволяють побачити Холодний Яр не лише як красивий історичний символ, а як живий і складний механізм спротиву.
Важливо, що автор не створює з холодноярських отаманів одноманітну героїчну масу. Перед нами постають люди «різних мастей», характерів і політичних поглядів. Одні тяжіли до дисциплінованого українського війська, інші залишалися типовими представниками стихійної отаманщини. Саме конфлікти між амбіціями ватажків, різне бачення боротьби, відсутність єдиного командування та загальна військово-політична ситуація значною мірою пояснюють, чому потужний повстанський рух так і не зміг перетворитися на силу, здатну змінити перебіг війни.
Не менш цікавим є аналіз поступового «затухання» Холодного Яру. Більшовики діяли не лише військовою силою, а й через агентуру, провокації, амністії та складні оперативні комбінації. Історія останніх отаманів-залишенців особливо добре демонструє, наскільки важко було продовжувати боротьбу в умовах, коли регулярного фронту вже не існувало, населення було виснажене війною, а радянський репресивний апарат ставав дедалі ефективнішим.
Окрема перевага книги — постійна робота автора з джерелами. Юрій Митрофаненко порівнює спогади учасників подій із радянськими документами, уточнює дати, місця та обставини загибелі повстанців. Звичайно, над будь-якою книгою про Холодний Яр незримо стоятиме постать Юрія Горліса-Горського та його знаменитого роману-спогаду. Автор не обходить його свідчення стороною, але намагається перевіряти й уточнювати їх, показуючи межу між документом, пам'яттю та вже сформованим міфом.
Водночас книга залишила відчуття певної фрагментарності. Хотілося значно глибшого занурення і просто більшого обсягу. Подекуди дослідження стає надто сухим: кілька сторінок можуть бути присвячені уточненню дати певної події, тоді як характери окремих отаманів, їхні особисті конфлікти чи повсякденне життя залишаються лише коротко окресленими. Для наукової роботи така скрупульозність цілком зрозуміла, але від популярного історичного нон-фікшну очікуєш трохи більше живої тканини епохи.
Бракує також доброго картографічного матеріалу. Для історії настільки прив'язаної до конкретної місцевості карти районів діяльності загонів, маршрутів походів і головних осередків спротиву були б надзвичайно корисними. Так само книга тільки виграла б від більшої кількості фотографій та інших ілюстрацій. А враховуючи кількість отаманів, псевдонімів, населених пунктів та другорядних учасників подій, іменний покажчик тут майже необхідний.
Та попри ці зауваження, «Воля України або смерть!» — хороша книга для знайомства з феноменом Холодного Яру та своєрідний дороговказ для подальшого читання. Вона допомагає зрозуміти, як локальна самооборона перетворилася на один із найвідоміших символів українського повстанського руху, чому холодноярська традиція згодом впливала на наступні покоління українського підпілля та чому пам'ять про неї залишається актуальною й сьогодні.
І, мабуть, це один із тих випадків, коли після книги хочеться не лише шукати наступну працю про цей період, а й самому поїхати до Холодного Яру. Так само, як після романів Юрія Горліса-Горського та Василя Шкляра. А ще — вкотре перечитати Горліса-Горського.