Ворошиловград

Головний герой відправляється в місто свого дитинства, де має розібратися з проблемами бізнесу свого брата, кий звалив з країни і залишив за собою багато нерозв’язаних проблем.
І от чоловік поринає в життя містечка. Знайомиться з новими людьми, відновлює дружбу з тими, кого знав в дитинстві.
І потрапляє в різні кумедні, абсурдні, часом смертельно-небезпечні ситуації.

У мене якісь змішані відчуття, після прочитання цієї книги.
Я не можу сказати, що вона погана. Просто не моя.
Ось ці всі бандитські історії дуже далекі від мене. Я розумію, що це невід’ємна частина життя 90-х, але я тоді була лише дитям, і тому не можу відчути ностальгії від того, що тут описав автор.
Але навіть за цими непривабливими моментами, я іноді знаходила якісь близькі і мені ситуації.
Були кумедні моменти, були мотиваційно-філософські моменти, були кафкіансько-керолівські безглуздо-абсурдні моменти.

Але загалом я більше дивилася скільки там до кінця книги сторінок, чим насолоджувалася читанням.
А це не дуже хороший знак.

Жадана вже давно і заслужено називають класиком сучасної літератури. У нього є все: оригінальний сюжет, яскраві образи героїв і неперевершені описи пейзажів та подій. Таких епітетів для опису життя на бензозаправці серед червневого степу не підібрав би, мабуть, ніхто.

Трошки про сюжет. Герман повертається до рідного міста, бо його брат кудись раптово зникає і тепер на ньому висить бізнес - стара заправка, на яку тиснуть рейдери. Тепер Герману, якому це все нафіг не треба, доводиться вирішити: прогнутись, чи відстоювати. Всі вважають його слабаком, тож він, радше на противагу своїм друзям, починає боротьбу з "кукурудзяниками".

Що далі, то цікавіше. Тут будуть і "розборки" між кланами, і циганський побут, і контрабандні будні, і любов, і зрада, і смерть. Так, про любов тілесну тут багато.
Автор майстерно змальовує психологічні мотивації персонажів, їхні внутрішні конфлікти та дорослі вибори.

"Головне - це витримати, не відвести погляду. Потім усе буде гаразд, потім усе налагодиться, головне - бути готовим до найгіршого". Ці слова стають лейтмотивом для Германа, який змушений зіткнутися з випробуваннями, які йому випадають.
І ще один важливий моральний урок з роману: нікому не віддавайте свої навушники і слухайте те, що вам подобається! Це стає символом відстоювання своїх інтересів і власної особистості в умовах суспільного тиску.

Якщо ж описувати романи Жадана в кількох словах, то це буде «брутальна романтика». Це той випадок, коли важливий не стільки сюжет, скільки розкриття персонажів, їх справжність і непідробність.

Була гаряча, як відкрита духовка осінь, і я вирішив познайомитися з творчістю Жадана. Ворошиловград - роман десятиліття за версією української контори бі бі сі. Ще й в Німеччині якусь там премію отримав, але уточнювати мені лінь.
Книгу я вже якось починав читати, але закинув на 5ій сторінці – не пішло. Вирішив повернутися, бо таке вже не раз було, коли я закидав книгу а потім до неї вертався, і за другий раз прочитував без проблем. І на цей раз так само. Але десь біля сотої сторінки я такий почав думати, «це книга десятиліття бі бі сі? Шось не віриться. Не може бути. Ну шо тут такого, нічого не розумію. Таке відчуття трималося деякий час. Але потім я втягнувся, в’їхав у колію. Роздуплився. Прийняв правила гри, і тримався їх далі, реально отримуючи задоволення від читання. Коротше кажучи – підібрав ключ. Дарма що на середині книги.
Спершу здалося, що Жадан затарився пивом, всівся з ноутом біля відкритого вікна якогось спекотного літнього вечора, і почав бити пальцями по клавіатурі - не заморочуючись на лапки-тире-та-іншу-непотрібну-фігню, і лише відволікаючись однією рукою щоб перехилити банку холодного – згадуючи свою молодість, своїх коришів, дев’яності і постдев’яності. І я такий думаю - ну не знаю я, що там у дев’яностих було, не знайомо мені те все, тільки бувалі поймуть.
І якщо чесно, то я так нічого і не зрозумів. Якщо в книзі і був якийсь прихований сенс, міжряддя типу, і тому подібні речі, то вони зі мною, точніше я з ними розминувся (ті незначні «влучні думки», вкладені у вуста тих чи тих персонажів, не рахуються, бо вони є в кожній книзі, і в цій ні чим особливим не вирізняються). А от стиль, персонажі, образи, історії – сподобались. Особливе захоплення викликали описи і порівняння. Завдяки їм, я ще не дочитавши книгу зрозумів, що до Жадана я ще повернуся. Хтось якось сказав, що книга поетична – підписуюсь під цими словами. Таки так. І цей стиль я читав би, про що б там не було написано.
Скажу навіть, що коли зовсім нема що робити, то можна перечитати деякі уривки з книги, щоб посмакувати ті словесні солодощі.
P. S. Тааак, що таке імпресіонізм, я дізнався вже після прочитання). Думаю, підтягнувши матчастину можна буде повернутися до роману через кілька років і отримати зовсім інші враження. Впевнений ще кращі)