Востаннє, коли я збрехала

Знаю, що багато хто вже читав іншу книгу автора — «Останні дівчата». Я ж поки не читала її і ця історія стала першою прочитаною в Райлі Сейґера. І мені сподобалось. Поставила на Goodreads 5 балів, але все ж таки це 4,5/5. Бо були деякі моменти, які мене трішки бентежили.
⠀
Це детективний трилер. 15 років тому Емма приїхала до табору «Соловей». Це мало бути круто, натомість дівчата, з якими вона жила, зникли. Просто кудись пропали. І ніхто не знайшов ніякого їхнього сліду. Через роки Емма повертається до табору, який відновив роботу, але вже не як учасниця, а як викладачка малювання. Повертається вона через бажання відшукати правду, дізнатися, що ж таки сталось там насправді.
⠀
Ось це мене й здивувало трішки. Було нелогічно й неправдоподібно, як ні поліція, ні ФБР, ні інші структури нічого абсолютно не знайшли, а от Емма через 15 років знайшла й розгадала все. Ладно, якби пошуком займався один місцевий слідчий, але ж ні, тут прямо сказано, що залучені були серйозні служби. І, як на мене, підказки й докази були на таких місцях, які ці служби мусили б знайти. Тож тут я трішки не повірила в історію.
⠀
В іншому — мені сподобалось. Чудово написана історія в плані подачі та самого стилю. Автор паралельно розповідає історію сьогодення й те, що відбувалось 15 років тому. До цього додає ще щоденник однієї зі зниклих дівчат. Разом усе це дозволяє потихеньку складати пазли й робить історію ще більш інтригуючою, особливо, коли минуле й теперішнє починає переплітатися. Дуже класно написані різні зачіпки й інтрига в кінці деяких розділів, що дозволяє будувати нові теорії й шукати інших підозрюваних. У книзі було кілька сюжетних поворотів, які мене здивували, як і фінал теж. Я не очікувала, мої теорії точно не були такими, хоча одна з них таки справдилась, але я майже наприкінці про неї здогадалась.
⠀
Як на мене, завдяки стилю, подачі інформації, зачіпкам — книга вийшла цікава й справді захоплива. Можливо, початок і був трішки затягнутим, але далі стало справді дуже цікаво читати. Загалом легко написано і книгу можна прочитати за 1-2 дні (у нормальному темпі). Це також і завдяки тому, що історія написана від першого обличчя, але попри це тут доволі багатенько описів. І вони цікаві, гарно занурюють в усю цю атмосферу табору, природи, таємничості.
⠀
Щодо героїв — то Емма мені сподобалась, я симпатизувала їй, навіть шкода було її, але зізнаюсь, що часом я підозрювала і її ? ще одна яскрава героїня — Вівʼєн. Вона мені не дуже сподобалась як людина, але описана непогано і цікаво. Решта — не такі виразні й трішки губляться на фоні інших, проте вони й не головні персонажі книги.
⠀
Деякі моменти були доволі містичні. Я навіть подумала, а чи не містичний це роман? Справді читати ввечері вже було моторшнувато, і тепер я думаю, що, мабуть, у табір я не хотіла б поїхати ? після такої книги.
⠀
Отож, як на мене, це чудовий психологічний, детектив-трилер, який варто почитати. А мені тепер цікаво почитати й іншу книгу автора — «Останні дівчата».

Востаннє, коли я збрехала - це одна з тих книг, що залишає змішані враження. Вона не погана, але й не справляє сильного враження. Читається легко, є певна інтрига, але сюжет не надто цікавий і оригінальний. Це той випадок, коли за кілька тижнів після прочитання вже складно згадати про що то все було.

Проте саме такі книги теж мають свою цінність. Вони допомагають відволіктися, розвантажити голову й просто насолодитися історією, не заглиблюючись у складні теми. Структура сюжету непогано вибудована, а таємниці, пов’язані з минулим головної героїні, підтримують інтерес до кінця.

Якщо ви шукаєте глибокий, напружений психологічний трилер, то варто продовжити пошуки, бо ця книга не зовсім для вас. Але якщо хочеться чогось легкого в жанрі з елементами загадки, тоді можна спробувати. Особливо якщо ви не дуже часто читаєте трилери - тоді книга може навіть приємно здивувати.

Якщо ви полюбляли в шкільні роки їздити до літніх таборів, то вам має зайти атмосфера цієї книжки. Сосновий ліс, будиночки, побутові незручності, плітки – все це тут є, і навіть із надлишком. Якщо ж говорити про жанр трилеру і сюжет – то він, на мою думку, слабший за атмосферу. Для мене ця історія – це той випадок, коли автор накручує малореалістичну ситуацію, аби нас дивувати, шокувати і тримати в інтризі, але все це дуже помітно і читач не заглиблюється в сюжет, а слідкує, як письменник це робить. Це відволікає і дратує. Так, деякі мотиви персонажів стали в кінці більш зрозумілими, але спочатку вони видавались дуже нелогічними: для інтриги – це плюс, для інтересу до історії, як не дивно, - мінус.
Натяки на романтичну лінію врешті виявились не зовсім тим, чим здавалися спочатку, і це, гадаю, якраз на краще. А ось мистецькі аналогії, психологія творчості мені сподобались. Пошуки і розкопки власного минулого від головної героїні – це те, що здається в цій книзі правдоподібним і доречним. Спілкування кількох поколінь, місцеві легенди – також є приємними родзинками історії. Загалом, не скажу, що читання «Востаннє, коли я збрехала» - це дарма витрачений час, але мої очікування були вищими.