Читаючи їх, я так поринаю в долю цих дітей. І головне – у почуття наших головних героїв, Джої та Іф.
Коли читала книги про Шеннон, Джої для мене був десь там, далеко, за кадром. А коли авторка почала відкривати завісу над стосунками Джої та Іф, ти розумієш, як хлопець старався жити правильно, але не завжди йому це вдавалося.
Оця любов до своїх молодших братів і сестри… Згадуються деякі моменти з попередніх книг, як він боровся зі своїми демонами.
Просто в голові не вкладається, як батько може бути таким безжальним. А мати… Для чого стільки вагітніти й народжувати? І все на кого? На бідного хлопця. І не дивно, що він не витягував.
А стосунки між ГГ ‐ це щось із чимось. Як можна так написати, щоб не годен відірватися? Ти просто пірнаєш у цю історію й проживаєш із ними той біль, у деяких моментах — радість, хоча, що там говорити, її там було мізер.
І кінець… Розбиває серце:
«Я намагаюся полагодити себе. — Для тебе».
Продовження читатиму, бо ж хочу дійти до того моменту, коли в них усе буде добре.