Все добре
«Все добре» Мони Авад — чорна комедія з елементами психологічного горору про Міранду Фітч, колишню акторку й режисерку студентського театру. Падіння зі сцени залишило їй хронічний біль у спині й перервало акторську кар’єру. Тепер Міранда хоче поставити шекспірівську комедію «Кінець діло хвалить», а студенти вимагають «Макбета». Після невдалої репетиції вона зустрічає в пабі трьох незнайомців, які знають її минуле й говорять про майбутнє, у якому біль зникне, а вистава відбудеться.
Хронічний біль і голос Міранди Фітч
На початку роману Міранда лежить на підлозі й дивиться рекламу знеболювального, що перервала відео. Вона стежить за мімікою акторки та за тим, як освітлення й грим допомагають зобразити страждання. Колишня акторка добре бачить, якими засобами реклама робить біль видимим. Їй самій доводиться годинами пояснювати свій стан лікарям, і в її спогадах повторюються прийоми, анкети та розмови, у яких люди перестають уважно слухати, ще не дочувши історію до кінця.
Авад залишає оповідь у руках Міранди. Та описує, як почувається її тіло, і водночас здогадується, як воно виглядає для студентів, що чекають її на репетиції. Чорний гумор виникає в самій манері дивитися на ситуацію: режисерка оцінює рекламну виставу з професійною прискіпливістю в той момент, коли їй важко підвестися. Коли обіцянка полегшення починає набувати реальних обрисів, така близькість до голосу Міранди важлива і для горору. Читач отримує її сприйняття подій, у якому полегшення, страх і бажання поквитатися з кривдниками можуть існувати одночасно.
Шекспірівська вистава й угода в романі «Все добре»
У комедії, яку Міранда обирає для трупи, Гелена лікує короля й дістає нагоду змінити своє становище. У романі цю п’єсу хоче поставити людина, яка сама не знаходить полегшення й боїться втратити роботу. Натомість студенти тягнуться до «Макбета». Вибір між п’єсами визначає, що гратимуть на сцені й хто вирішуватиме, як працюватиме трупа. А троє незнайомців у пабі своїм знанням про Міранду перегукуються з шекспірівськими постатями, які обіцяють людині привабливе майбутнє і дають їй підстави діяти.
Мона Авад спиралася на власний досвід тривалого болю після травм, коли писала про те, як важко дістати полегшення і бути почутою. Вигадана історія розвиває це спостереження в інший бік: Міранда отримує нагоду перевірити, що зробить із владою над ситуацією, якої їй раніше бракувало. Роман підійде читачам, яким цікава проза з різким голосом оповідачки, театральним середовищем і надприродним, що входить у сюжет через повсякденну потребу перестати терпіти біль.