Все те незриме світло

Книга розповідає про війну очима молодого солдата німецької армії Вернона, сліпої французької дівчини Марі-Лор та ласого до наживи німецького фельдфебеля.
Книга викликала різні емоції при прочитанні.
Спочатку я довго намагалася влитися в сюжет. Цьому не сприяло ні стиль написання, ні переклад, ні кількість помилок. Я уже начеб-то і змирилася з поганою роботою редакторів КСД. Але були в книзі зовсім нечитабельні речення.
Книга написана у вигляді маленьких розділів. Кожен розділ розповідає про окремих героїв, та ще й автор постійно кидає читача в різні часові проміжки. І ти тільки починаєш розуміти, про кого ти читаєш і в який саме момент відбуваються події, як розділ уже закінчився і тебе перекидають далі. Такий рваний спосіб викладення тексту було складно та нервово читати.
Але вкінці книги, коли уже усі художні лінії сходилися до свого спільного знаменника, то ти розумієш, чому книга так високо оцінена критиками і отримала свою нагороду.

Ентоні Дорр написав роман про війну з ретроспективи сьогодення, коли політика єдності та примирення - це не просто ідеологія, а спосіб життя. 70 років пам'яті вилились в сентиментальну історію про "хорошого нациста" Венера і його нелегкий шлях від допитливого сироти, що любить електроніку й свою сестричку Юту, до військового зв'язківця, що допомагав виявляти й знищувати ворогів райху за радіосигналом. Його постать оповита атмосферою безвиході: маленький арійський хлопчик робить те, що йому накажуть, бо не може інакше. Як же його не пожаліти? Ну ніяк! Та всі мої симпатії на боці іншого арійського хлопчика - Фредеріка - і його "Не виллю" (від цієї сцени просто мурахи по шкірі!).
Герої роману - ще зовсім діти, що потрапили під безжальні колеса історії. Їм неможливо не співпереживати, та не слід нівелювати межу між мисливцем і його жертвою, навіть якщо жертві пощастило вижити.
Попри драматичний сюжет, книга викликає емоцію спокою: оповідь дуже неспішна, колоритна, сповнена оптимізму і міфічної віри в те, що добро завжди перемагає.

«-Ти знаєш, чого нас вчить історія? Історія - це діло рук переможців. Хто перемагає, той і розказує, як усе було. Ми діємо заради власної користі. Звісно. Назви мені людину чи народ, що так не робить. Заковика в тому, щоб визначити, у чому саме полягає ця користь.»

Французька шістнадцятирічна дівчинка Марі-Лор Леблан, яка втратила зір ще в дитинстві, через воєнні події, живе з дядьком у прибережному Сан-Мало. Щодня робить свій внесок у діяльність громадянського руху опору проти німецьких військ.

Німецький дев’ятнадцятирічний хлопець Вернер Пфеннінг, який має виняткові технічні здібності, через хитрощі заздрісників, не досягнувши допустимого віку, бере участь у воєнних діях. Щодня він дивується з того, що відбувається навколо, і навіть сумнівається у своєму виборі.

Можливо, їхні стосунки склалися б інакше, якби вони зустрілись за інших обставин. А, можливо, тоді вони б взагалі не зустрілись.

Здається, у книжці є все. Тут розповідь про воєнний вишкіл і мирне життя, про підпорядкування і спротив, про силу волі і надію, про можливість любові у тяжкі часи. Навіть місце для пошуків чарівного дорогоцінного каменю знайшлось.

Роман цікавий, але мені не вистачило серйозності. Деякі події настільки нереальні, що, збагачуючи сюжет, спростили історію.

Книжка стала абсолютним бестселером після виходу у 2014, а 2015 автор отримав Пулітцерівську премію.