⠀
Але і сюжет книги та реалізація ідеї авторки — також чудові. Я повністю прониклась історією Еліс — спочатку 9-річної, а згодом — дорослої жінки.
⠀
Про що книга?
Еліс Гарт живе у віддаленому будиночку на березі моря. Її сімʼя — це мама й тато. А друзі — пес Тобі. Здавалось, що її життя — якщо не ідеальне, то хороше. Однак за закритими дверима ховаються агресія та насилля з боку батька, від якого страждає не тільки його дружина Аґнес, але й сама Еліс. Лише мамин сад квітів та книжки — це ті місця, де маленька Еліс може ховатися від цього. Та одного дня страшна трагедія змушує Еліс покинути дім та поїхати жити на квіткову ферму її бабусі Джун, про яку до цього дівчина нічого не чула.
⠀
Це книга, яка розповідає про те, що «минуле має цікаву здатність пускати пагони». І якби ми не намагались від нього втекти й сховатися, воно все одно знаходить нас.
⠀
Але основною темою книги є — абʼюзивні стосунки та домашнє насилля. Авторка намагається розкрити тонку межу між турботою та контролем. І їй це вдалось добре, подеколи описи було настільки живі й реалістичні, що було неймовірно боляче читати. Мені було дуже шкода Еліс і все те, що довелось їй пережити. Тож авторка чудово пише і вміє добре передавати почуття та емоції своїх героїв і зображувати їх реальними й цікавими людьми зі своїми рішеннями, вадами й перевагами.
⠀
Початок книжки вийшов неймовірно емоційним і непростим. А згодом — напруга трохи стихала й оповідь набувала більш спокійного та звичного темпу. Хоч життя Еліс не стало простішим. Читаючи, мені було цікаво спостерігати за тим, як складеться доля героїні, я вболівала за неї і сподівалась, що вона знайде свій дім, місце, де буде почуватися в безпеці.
⠀
Також класною ідеєю цієї книжки є ферма польових квітів та мова квітів, яку ще давня родичка Еліс створила — кожна квітка на фермі щось означає і може сказати більше, ніж слова. Ця ідея є також центральною в книзі. Мені сподобалось, що кожен розділ — починається з якоїсь квітки і її значення та опису, де вона найбільш поширена і чим вирізняється. Це було цікаво та незвичайно. Адже інколи справді слів не вистачає, щоб щось сказати.
⠀
У книзі також класні описи природи — моря, пустелі, ночівлі під зорями, квіткових полів. Багато з описаних місць у книзі — вигадані, але це взагалі не відчувалось, так класно авторка змогла все описати. Протягом усієї книжки було відчуття, ніби я і сама разом із Еліс перебуваю у цих місяцях і насолоджуються природою, тваринами, птахами та квітами.
⠀
Як на мене, то книга чудова і варта уваги. Вона точно може розбити ваше серце, але також і склеїти його, як кінцуґі — японська техніка ремонту кераміки.
На початку головна героїня, Еліс. Вона - дитина, яка живе ізольованим життям біля моря зі своєю ніжною матір’ю, яка розмовляє з квітами у своєму саду, і жорстоким, ревнивим батьком, який любить свою дружину так сильно, що вона постійно вкрита синцями. Коли катастрофа відвідує сім’ю Гарт, Еліс відвозять углиб країни, щоб жити з бабусею, про існування якої вона ніколи не підозрювала. Вона змушена оселитися серед квітів та зламаних жінок квіткової ферми бабусі Джун - квіткарки. Там Еліс повільно упокорюється зі своїм горем, і бабуся присягається не робити тих самих помилок, виховуючи Еліс, як вона робила це з вихованням свого сина - батька Еліс.
Минають роки, і життя Еліс застило на фермі, де вона вивчила мову місцевих квітів, як і всі жінки в її сім’ї до неї. Кохання приходить і йде, але в ніч руйнівного шторму, коли Еліс дізнається, що її зрадили, вона кидає своє життя в Торнфілді і біжить до центральної австралійської пустелі. Там вона переосмислює себе як рейнджер національного парку і починає думати, що нарешті здобула щастя. Але...
Вся книжка охоплює двадцять років, ми стежимо за дорослішанням і за тим, як головна героїня стала вже дорослою, і не хоче робити ті ж помилки, що і її мати. Але через таємницю минулого яку від неї постійно приховували, вона не може залишити все, як було раніше.
Прекрасно написана історія, мені вона здалася дуже атмосферною та навіть трішки магічною. Навіть попри те, що в книжці багато сумних моментів, і насильство в сім’ї є центральною темою, авторка описала це дуже делікатно.
Всім кому подобаються неспішні розповіді про сім’ю, втрату, кохання, зраду, вплив домашнього насильства та сімейні таємниці - точно оцінять цю історію. Не скажу, що мені неймовірно сподобалася ця історія, але для мене вона була затишна, і ще сподобалося, що кожен розділ починається з опису та зображення квітки, тому вважаю що ця історія також прекрасна ода флорі.
Мені нагадала страву, де змішано багато різних цікавих інгредієнтів (океан, пустеля, описи квітів, легенди, кратер), але сама страва (історія) не смачна. Але це стосується саме сюжету.
Те, як ця історія написана, мені сподобалося, було відчуття, ніби я провалююся у текст, розчиняюся між букв, слів, речень, описів. Книга читалася швидко.
Дуже вразила жорстокість, з якої починалася книга (перші три глави). Було дивно, що Клем був молодим, успішним, привабливим, і не розкриваються мотиви його поведінки. А він був буквально монстром.
Крізь всю історію тягнуться згадки про таємниці Торнфілда, які проллють на все світло, але коли вони стають явними, то не проливають світла на мотиви вчинків Джун, і чому вона так довго оберігала себе і Еліс від того, щоб розповісти їй цю історію раніше.
Було не зрозуміло, який зараз час, що відбувається навколо. Була згадка про війну, але не зрозуміло, яку.
Історія мені видається радше фантастичною, не реальною, особливо фінал.
Еліс як ніби дитина, яку різні дорослі люди, яких вона зустрічає, ведуть по життю. А вона сама йде наосліп.
Вона в тексті не проговорює свої травми, що вона була жетвою домашнього насильства чи вона засуджує дії Ділана ? Чи люди знають, що вона пережила в дитинстві ?
Еліс, на мій погляд, лишається дитиною, яка не дуже розуміє, що з нею відбувається в реальності. Хіба що уривками. Вона так ніби лише дотична до цієї реальності.
В мене немає певності, що з Еліс все буде гаразд, що вона зцілилася, що вона більше не стане жертвою насильства, не втрапить у погані стосунки.
Хотілося б, щоб ця історія мала якийсь висновок, щоб винуватці були покарані. Але для цього Еліс мала б заговорити, а не мовчати. Не тікати.