На початку головна героїня, Еліс. Вона - дитина, яка живе ізольованим життям біля моря зі своєю ніжною матір’ю, яка розмовляє з квітами у своєму саду, і жорстоким, ревнивим батьком, який любить свою дружину так сильно, що вона постійно вкрита синцями. Коли катастрофа відвідує сім’ю Гарт, Еліс відвозять углиб країни, щоб жити з бабусею, про існування якої вона ніколи не підозрювала. Вона змушена оселитися серед квітів та зламаних жінок квіткової ферми бабусі Джун - квіткарки. Там Еліс повільно упокорюється зі своїм горем, і бабуся присягається не робити тих самих помилок, виховуючи Еліс, як вона робила це з вихованням свого сина - батька Еліс.
Минають роки, і життя Еліс застило на фермі, де вона вивчила мову місцевих квітів, як і всі жінки в її сім’ї до неї. Кохання приходить і йде, але в ніч руйнівного шторму, коли Еліс дізнається, що її зрадили, вона кидає своє життя в Торнфілді і біжить до центральної австралійської пустелі. Там вона переосмислює себе як рейнджер національного парку і починає думати, що нарешті здобула щастя. Але...
Вся книжка охоплює двадцять років, ми стежимо за дорослішанням і за тим, як головна героїня стала вже дорослою, і не хоче робити ті ж помилки, що і її мати. Але через таємницю минулого яку від неї постійно приховували, вона не може залишити все, як було раніше.
Прекрасно написана історія, мені вона здалася дуже атмосферною та навіть трішки магічною. Навіть попри те, що в книжці багато сумних моментів, і насильство в сім’ї є центральною темою, авторка описала це дуже делікатно.
Всім кому подобаються неспішні розповіді про сім’ю, втрату, кохання, зраду, вплив домашнього насильства та сімейні таємниці - точно оцінять цю історію. Не скажу, що мені неймовірно сподобалася ця історія, але для мене вона була затишна, і ще сподобалося, що кожен розділ починається з опису та зображення квітки, тому вважаю що ця історія також прекрасна ода флорі.
Мені нагадала страву, де змішано багато різних цікавих інгредієнтів (океан, пустеля, описи квітів, легенди, кратер), але сама страва (історія) не смачна. Але це стосується саме сюжету.
Те, як ця історія написана, мені сподобалося, було відчуття, ніби я провалююся у текст, розчиняюся між букв, слів, речень, описів. Книга читалася швидко.
Дуже вразила жорстокість, з якої починалася книга (перші три глави). Було дивно, що Клем був молодим, успішним, привабливим, і не розкриваються мотиви його поведінки. А він був буквально монстром.
Крізь всю історію тягнуться згадки про таємниці Торнфілда, які проллють на все світло, але коли вони стають явними, то не проливають світла на мотиви вчинків Джун, і чому вона так довго оберігала себе і Еліс від того, щоб розповісти їй цю історію раніше.
Було не зрозуміло, який зараз час, що відбувається навколо. Була згадка про війну, але не зрозуміло, яку.
Історія мені видається радше фантастичною, не реальною, особливо фінал.
Еліс як ніби дитина, яку різні дорослі люди, яких вона зустрічає, ведуть по життю. А вона сама йде наосліп.
Вона в тексті не проговорює свої травми, що вона була жетвою домашнього насильства чи вона засуджує дії Ділана ? Чи люди знають, що вона пережила в дитинстві ?
Еліс, на мій погляд, лишається дитиною, яка не дуже розуміє, що з нею відбувається в реальності. Хіба що уривками. Вона так ніби лише дотична до цієї реальності.
В мене немає певності, що з Еліс все буде гаразд, що вона зцілилася, що вона більше не стане жертвою насильства, не втрапить у погані стосунки.
Хотілося б, щоб ця історія мала якийсь висновок, щоб винуватці були покарані. Але для цього Еліс мала б заговорити, а не мовчати. Не тікати.