Ви говорите про мого сина

Новий роман Філіппа Бессона, що викриває руйнівні наслідки шкільного булінгу

Я прошу вас поставити себе на наше місце. На одну мить. Лише на мить. Ваша дитина щойно розповіла вам це: про приниження, цькування, вигнання, ізоляцію. Це ваш син, ваша дочка, йому дванадцять років, їй вісім або чотирнадцять, це плоть від вашої плоті, те, що для вас найдорожче у світі, навіть якщо ви не повторюєте це собі щоранку, це певність, найнепорушніша з ваших певностей. Це істота, яку ви повинні захищати, боронити, підтримувати, допомагати рости. І ось вона розповідає вам це. Ви усвідомлюєте? Ви відчуваєте це приголомшення, це приниження, це почуття провини, цей біль, цей гнів? Це вас охоплює, чи не так? Це вас накриває, знищує. І це тільки початок. Тільки найперші хвилини.

Коли сотні незнайомців виходять на вулиці Сен-Назера, щоб ушанувати пам’ять чотирнадцятирічного Гюго, його сім’я — Венсан, Жульєтт і молодший брат Ензо — приєднуються до білого маршу, долаючи власний біль. І доки траурний кортеж просувається вулицями, повертаються спогади і зринають нестерпні запитання. Чому їхній син не витримав? Де вони помилилися? Як пробачити тих, хто обрав Гюго мішенню ненависті, і тих, хто відвернувся?

«Ви говорите про мого сина» — це болючий гостросоціальний роман про втрату, недоліки шкільної системи і безсилля дорослих перед однією з найгірших хвороб сучасності. І водночас це потужний маніфест проти повсякденного насилля і байдужості, а також проти безсилля системи, що знову й знову виявляється нездатною захистити найвразливіших.

Чому варто прочитати книжку «Ви говорите про мого сина»?

• Гостросоціальний роман від автора «Припини свої вигадки» і «За відсутності чоловіків» показує, як приховане щоденне насильство в школі може перетворитися на трагедію.
• Історія, що з-під батьківської призми розглядає втрату дитини внаслідок самогубства.
• Маніфест проти повсякденного насильства і нетерпимості, загорнутий у роман, у якому Бессон аналізує підступні механізми булінгу і його наслідків. 

Про автора:

Філіпп Бессон — французький письменник. Випускник юридичного факультету, що надихнувся на написання свого першого роману En l'absence des hommes, читаючи розповіді колишніх військовослужбовців часів Першої світової війни. Роман, у якому Марсель Пруст став центральним персонажем, отримав премію Еммануеля Роблеса. Другий роман Бессона — Son Frère, увійшов до шортлиста номінантів на Prix Femina і був екранізований Патрісом Шеро у 2003 році.

Цитати:

Я хочу, щоб мене зрозуміли: Гюго аж ніяк не винний у тому, що з ним сталося, зовсім. Просто думаєш про те, що все раптом ламається через якусь дрібницю, знічев’я. Що іноді нестерпне пробирається крізь мізерну шпарину.

Ми бачимо тільки місце відсутнього, тільки порожній стілець.

Ми ще не звикли, та й чи звикнемо колись? Відколи Гюго не стало, я зрозумів, що саме такі ситуації найжорстокіші, найболючіші. Тому що смерть — це не філософія, вона не над нами, не десь там, це дуже конкретно, це тут. Це порожній стілець тихого ранку, попри бризки сонця.

Часом ми бачимо наших дітей не такими, якими вони є, а такими, якими хотіли б, щоб вони були. Насамперед ми забуваємо, що вони поводяться з товаришами по-іншому, не так, як з нами. Вони нам показують обличчя, якого ми від них очікуємо, і припиняють грати роль, коли виходять з‐під нашого нагляду.

Образа — це не абстракція, це конкретно. Приниження не теоретичне, його відчуваєш тілом, воно кремсає плоть, як лезо ножа.