Винайдення влади. Королі, папи і розквіт Заходу

У дусі «Чому нації занепадають» професор політології Брюс Буено де Мескіта розв'язує одну з найбільших загадок історії: чому Захід став наймогутнішою цивілізацією у світі 

Ідея західної винятковості — уявлення про те, що європейські цивілізації є вільнішими, багатшими і менш жорстокими — є поширеною і потужною політичною концепцією. В одних суспільствах це стало джерелом прагнення до миру і процвітання, а в інших — етнічних чисток і хаосу.

На основі своїх знань у галузі політичного маневрування, укладання угод та теорії ігор професор політології Брюс Буено де Мескіта переносить читача у Середньовіччя і руйнує поширені міфи про те, що західні цивілізації «вільніші, багатші й менш насильницькі» і пояснює, як домовленості між церквою та владою вплинули на перебіг всієї європейської історії й стимулювали економічне зростання цілих регіонів.

Що насправді стоїть за образом західної винятковості? Чому Вормський конкордат 1122 року стимулював економічне зростання, сприяв секуляризації та покращив становище громадян? І чи правда, що країни, які мали динаміку конкуренції між церквою і державою, незмінно досягали більшого успіху, ніж ті, що не мали такої динаміки?

«Винайдення влади» — це революційне історичне дослідження, яке перевертає звичні уявлення про європейську культуру, релігію і расу та представляє нове переконливе бачення світової історії.

Чому варто прочитати книжку «Винайдення влади. Королі, папи і розквіт Заходу»?

• Демонструє, як завдяки обміну грошей на владу, церкви та керівники європейських держав розділили світ на нижче та вище суспільство.
• Розповідає, як релігія відділилася від управління державами і чого це коштувало суспільству.
• Показує, як одна малопомітна подія може змінити історичний розвиток цілого регіону.
• Революційне дослідження, що перевертає звичайне уявлення про європейську культуру, релігію та расу і презентує нове переконливе бачення світової історії.

Про автора:

Брюс Буено де Мескіта (Bruce J. Bueno de Mesquita) — професор політології Нью-Йоркського університету та старший науковий співробітник Інституту Гувера. Автор  сімнадцяти книг, серед них і The Dictator's Handbook.

Він також є директором Центру врегулювання конфліктів та багатостороннього співробітництва Нью-Йоркського університету, співзасновником Selectors, LLC, нью-йоркської консалтингової компанії, яка консультувала уряд США та компанії зі списку Fortune 500. Його надзвичайно точні прогнози щодо ситуацій високої напруженості, як-от в Ірані та Пакистані, привернули до нього увагу New York Times, Economist та інших ЗМІ, а також Національної академії наук.

Цитати: 

Немає вагомих підстав вважати, що європейці від природи розумніші, генетично креативніші або культурно вищі за інші народи. Важко уявити, що британці, бельгійці чи німці просто розумніші, більш творчі, толерантніші чи очевидно вищі за єгиптян, перуанців чи будь-кого іншого. П’ять тисяч років тому єгиптяни виглядали значно здібнішими за людей, які жили на територіях сучасних Німеччини, Франції чи Англії. Фінікійці з Тіра, Сідона і Карфагена жили набагато краще за бельгійців чи британців тисячі років тому. І насправді вони жили ліпше за них ще сотні років після падіння Римської імперії. Немає сенсу вважати, що нинішні бельгійці чи голландці кращі за китайців. Або що німці кращі за австрійців, французи — за чехів, аргентинців чи нігерійців. У кожного місця були свої добрі й погані часи. Дивно: чому Західній Європі та її переселенським відгалуженням так добре ведеться зараз? Чому на самому Заході деяким місцям ведеться набагато краще, ніж іншим? І чому порівняно з рештою світу багато людей у Західній Європі живуть краще от уже майже тисячу років?

Католицька церква відіграла вирішальну роль у появі винятковості Заходу, але це не заслуга релігійних вірувань церкви. Монархії Європи також відігравали важливу роль, але винятковість не залежала від їхнього стилю управління або поваги (чи радше зневаги) до свободи. Заслуга належала конкуренції між королями і папами, монархіями і церквою, монархами та їхніми підданими, а не комусь із них окремо. 

Боротьба за право визначати, хто обійматиме духовні уряди, включно з єпископський: мирські, світські правителі чи церква та папа, безрезультатно тривала десятиліттями. Коли її офіційно, хай і не фактично, було вирішено, це запустило перетворення європейської політичної структури, змінило стимули королів і пап, сприяло винайденню нових сфер влади пап, королів і навіть селян, і поклало початок руху до модерної, «виняткової» Європи.

Після десятки років протистоянь церква й провідні світські правителі Європи уклали угоду про те, як вести боротьбу за владу та як призначати єпископів. Вони врегулювали обрання єпископів, підготувавши документ, який мав збалансувати владу королів і церкви. Цей документ віддавав перевагу правителям у багатих місцях і церкві в бідних. Папи швидко зрозуміли: для того, щоб краще тримати свою владу, якомога більше єпархій мають бути у відносній бідності. Королі також усвідомили, що для закріплення та розширення влади необхідно збагачувати більше єпархій у своїх королівствах. Коли це розуміння конкордати висунули на перший план, боротьба за те, щоб зробити частини Європи більш світськими, багатими й інноваційними, пішла повним ходом. Наслідком стала сучасна Європа.

Сьогодні особистісна влада в руках зведених у культ диктаторів чи монархів майже ніколи не породжує успішні суспільства, в яких людям хочеться жити чи до яких хочеться переїжджати. Ті уряди, які переймають економічні уроки конкордатів — регульованого, конкурентного капіталізму й політично вагомої громадськості, досягають і досягатимуть найкращих результатів. У середні віки, як і сьогодні, нікому насправді не хотілося йти на політичні домовленості. Ми радше зацікавлені в тому, щоб робити те, що для нас найкраще. Але конкордати змусили йти на домовленості, і це було способом дати собі раду з жорсткою конкуренцією, в умовах якої Європа жила до угод ХІІ століття. Навіть сьогодні державна політика може сприяти підтримці такої ж здорової, регульованої конкуренції, не виділяючи жодну партію поміж інших та не визначаючи наперед переможців і переможених. Так само й конкордати були призначені для створення балансу, а не підтримки інтересів королів або пап. Опертя на велику владну коаліцію — це і є шлях до правління яке виконує роль фактору для стійкої та здорової конкуренції.