ВИШ. Університетський ситком

А що, як в одній книжці раптом зустрінуться 13 професорів, 9 аспірантів, безліч студентів, один собака і сумка, яка загубилася?

Нічого незвичайного: з вами станеться університетський ситком «ВИШ»! І разом із ним аспірант, який прокидається з похміллям, і засідання кафедри, що перетворюється на сварку, яку рятує лише застілля. Лаборант, який «може все», і батареї, які давно не можуть нічого. Сейф, що виявляється важчим за академічні борги, і смерть, що виявиться просто ще однією незручністю порядку денного. 

Олександру Лопушанському вдалося створити іронічні, буденні і напрочуд впізнавані кожному історії про університет, як окрему планету зі своїми законами, ритуалами та маленькими катастрофами. Але будьте пильні: читання запускає неконтрольований потік спогадів і ви ризикуєте серйозно замислитися, а чи не вступити ще раз…

Чому варто прочитати книжку «ВИШ. Університетський ситком»?

• Книжково-університетський ситком, кожна “серія” якого запрошує підглянути за побутом ВИШу, мов за живим організмом, який існує поза часом, але у чітко визначеному просторі. 
• Впізнаваність декорацій, ритуалів, сюжетів і колоритних персонажів для кожного, хто встиг провести хоча б семестр у стінах будь-якого вищого навчального закладу.
• Мозаїка історій, де одні і ті самі герої пересуваються сторінками, мов університетськими кабінетами: персонаж, який щойно був епізодичним, раптово стає головним, а від того — ближчим і зрозумілішим.
• Закритість сюжетного циклу: читач розпочинає навчальний рік разом з героями, переживає з ними сесії і академічні борги, лекції і засідання кафедр, щоб наприкінці нарешті отримати диплом.
• Для тих, хто цінує атмосферу кампусних романів Девіда Лоджа, теплої прози про звичайних людей у дусі Шервуда Андерсона та пейзажність прози Григора Тютюнника.

Про автора

Олександр Лопушанський — сценарист, стендап-комік, кандидат наук, викладач геодезії. Має 9 років 11 місяців і 8 днів педагогічного стажу. Засновник Lviv Сity Stand Up, продюсер ютуб-каналу ЧерепаХА. Уродженець містечка Бережани, що на Тернопільщині.

Під обід заходила сусідка, що живе навпроти, взяла велику пательню, за годину принесла пательню і тарілку смаженої картоплі. Ще раз підтвердила, що котлети з дому і смажена картопля з гуртожитку — то є чудова компанія. 

— Коли вона встигла загубити чобіт? — претензійно запитала Настя.

— Звідки я знаю! В таксі вона сідала в обох...

— А вийшла вже в одному?

— Не знаю... Може, залишився в таксиста...

— Ну, най здоровий носить! Вона і так не мала під шо їх взувати.

Опалювальний сезон в навчальному корпусі номер п’ять розпочинався тільки з благословення Романа Юрійовича та Олега Васильовича. Двоє працівників котельні спочатку ретельно оглядали систему опалення, лиш після того тепло подавалося по артеріях корпусу. По іншому ніяк — і не просіть!

Спільне фото для кафедрального календаря робили раз на декілька років. Усе відбувалося за звичним протоколом: дирекція інституту сповіщала членів кафедр, у який день і на котру годину прийде фотограф, та наголошувала на тому, аби працівники були святково одягнені. Усе решта, мовляв, дрібниці.

 — Не шукайте вовка в лісі, він перед вами, — так зазвичай Громик починав лекцію.