Відгуки і рецензії читачів
15.10.2026
Ну зізнайтесь, хто з вас іноді не згадає ностальгійною посмішкою університетські часи?
Дурні, наївні, складні, травматичні, стресові, але ж такі теплі та класні.
Чесно – я дуже любив університет і досі з великою теплотою згадую ті часи.
Коли побачив анонс «ВИШу» - одразу ж вирішив, що буду читати.
Насправді не дуже пригадую худодньої літератури про університетські будні на нашому ринку, принаймні останні роки. Одразу в голову приходить хіба «Гелтер Скелтер» Олександра Завари, а більше щось і не пригадаю.
Це я до чого. Пишіть про університети. Безпрограшний варіант – більшість з нас там вчились і захочуть це прочитати))
«ВИШ» побудований за принципом ситкому, тут два десятки різних історій, не пов’язаних сюжетно, але деякі герої тут пересікаються.
Є смішні історії – про те, як викладач налигався на студентській вечірці чи як аспірант пішов покурити і пропустив передзахист.
Є до болю життєві – як кожен з нас бігав на вокзал за «передачкою», з дому чи як «тягав» меблі на факультеті за додаткову оцінку або стояв годинами під дверима кабінету, очікуючи на підпис.
Є історії, що в студентські часи оповиті таємницею – наприклад, засідання кафедри, на якій вирішують питання життя і смерті – в якому порядку будуть йти прізвища в кафедральному списку, щоб не образити всіх «заслужених» та «почесних», або про те, як два, а позір поважні викладачі, конкурують між собою.
Є історії про факультетських сантехніків, про «общажних» авторитетів, про заочників, що приносять кеш та синів «директора заводу», що «рішають» справи в надії на батька.
Є ще різні-різні історії, з яких і складається неідеальний, але такий класний і цікавій мікровсесвіт, що зветься «універчитет»
Якщо ви думали, що книгу нема за що покритикувати – то є.
Особисто мені не сподобалась рівно одна історія (автор чомусь вирішив погратись у Ctrl+C/Ctrl+V і переклав на університетський манер «Різвдяну пісню» Діккенса, тільки замість банкіра Скруджа та писаря Боба Кретчета з'явився поганий професор Суховій і аспірант Вова Крежет)
Не зрозумів я цього задуму, було крінжово.
Другий момент – автор занадто зловжива порівняннями в тексті.
Їх прям дууже багато, вони не потрібні і, таке враження, писані заради самих себе.
"Ківш відчув себе зайвим, наче оливка у вінегреті"
"Він нависав на педагогом, мов дашок над дверима під'їзду"
Таких порівнянь по тексту десятки, і вони, насправді, відволікають.
Це два моменти, які я би змінив.
В усьому іншому – тексти чудові.
Помітно, що автор добре попрацював над своїм минулим)))
Рекомендую читати «ВИШ», якщо ви засумували, зловили ностальгію чи знайшли студентські фотографії.
А може просто хочете втекти в минуле – сьогодні таке бажання виникає приблизно у кожного приблизно щодня.
«ВИШ» - ваша таблетка для хорошого настрою, затишних спогадів та легкої ностальгії.
Дурні, наївні, складні, травматичні, стресові, але ж такі теплі та класні.
Чесно – я дуже любив університет і досі з великою теплотою згадую ті часи.
Коли побачив анонс «ВИШу» - одразу ж вирішив, що буду читати.
Насправді не дуже пригадую худодньої літератури про університетські будні на нашому ринку, принаймні останні роки. Одразу в голову приходить хіба «Гелтер Скелтер» Олександра Завари, а більше щось і не пригадаю.
Це я до чого. Пишіть про університети. Безпрограшний варіант – більшість з нас там вчились і захочуть це прочитати))
«ВИШ» побудований за принципом ситкому, тут два десятки різних історій, не пов’язаних сюжетно, але деякі герої тут пересікаються.
Є смішні історії – про те, як викладач налигався на студентській вечірці чи як аспірант пішов покурити і пропустив передзахист.
Є до болю життєві – як кожен з нас бігав на вокзал за «передачкою», з дому чи як «тягав» меблі на факультеті за додаткову оцінку або стояв годинами під дверима кабінету, очікуючи на підпис.
Є історії, що в студентські часи оповиті таємницею – наприклад, засідання кафедри, на якій вирішують питання життя і смерті – в якому порядку будуть йти прізвища в кафедральному списку, щоб не образити всіх «заслужених» та «почесних», або про те, як два, а позір поважні викладачі, конкурують між собою.
Є історії про факультетських сантехніків, про «общажних» авторитетів, про заочників, що приносять кеш та синів «директора заводу», що «рішають» справи в надії на батька.
Є ще різні-різні історії, з яких і складається неідеальний, але такий класний і цікавій мікровсесвіт, що зветься «універчитет»
Якщо ви думали, що книгу нема за що покритикувати – то є.
Особисто мені не сподобалась рівно одна історія (автор чомусь вирішив погратись у Ctrl+C/Ctrl+V і переклав на університетський манер «Різвдяну пісню» Діккенса, тільки замість банкіра Скруджа та писаря Боба Кретчета з'явився поганий професор Суховій і аспірант Вова Крежет)
Не зрозумів я цього задуму, було крінжово.
Другий момент – автор занадто зловжива порівняннями в тексті.
Їх прям дууже багато, вони не потрібні і, таке враження, писані заради самих себе.
"Ківш відчув себе зайвим, наче оливка у вінегреті"
"Він нависав на педагогом, мов дашок над дверима під'їзду"
Таких порівнянь по тексту десятки, і вони, насправді, відволікають.
Це два моменти, які я би змінив.
В усьому іншому – тексти чудові.
Помітно, що автор добре попрацював над своїм минулим)))
Рекомендую читати «ВИШ», якщо ви засумували, зловили ностальгію чи знайшли студентські фотографії.
А може просто хочете втекти в минуле – сьогодні таке бажання виникає приблизно у кожного приблизно щодня.
«ВИШ» - ваша таблетка для хорошого настрою, затишних спогадів та легкої ностальгії.
07.10.2026
«ВИШ. Університетський ситком» Олександр Лопушанський
Видавництво Лабораторія
Збірка іронічних теплих оповідань сповнених ностальгії, гумору та іноді навіть легкого абсурду. Дебютна книґа українського коміка та сценариста присвячена університетському життю, що і не дивно, адже Олександр має за плечима 10 років викладацького стажу - можна лишень уявити свідком яких кумедних історій він став))) Якщо бажаєте відволіктися від наших реалій, згадати часи свого навчання/викладання та вдоста посміятися - сміливо беріть ВИШ у руки. Прекрасна читанка для відпочинку аби підсолодити душу!
Структура збірки побудована навколо навчального року - від перших лекцій та посвяти в студенти, через сесії, дискотеки, побут у гуртожитку, засідання кафедри, хитрих аспірантів, магаричі, викладацькі застілля, жахливі похмілля аж до написання та вручення дипломів. Кожне оповідання, як маленька серія ситкому- зі своїми героями, казусами, буденними та колоритними сюжетами, у яких кожен зустріне якщо не себе то своїх знайомих.
Ця мозаїчна добірка наче тепла клаптикова ковдра, зіткана з добре впізнаваних персонажів, капмусної атмосфери та емоційних, часто щемких історій що зігрівають душу та наповнюють серце сміхом.
Тиха іронічна книга про звичайних людей котрих можна зустріти у будь якому нашому навчальному закладі. Рекомендую.
Моя оцінка 8,5/10
«За панорамними вікнами студенти були схожими на маленьких рибок у ставку. Всередині ж — сиділи та очікували, що зараз сюди запливе акула, але натомість заплив карась, до того ж пʼяний. Усе вказувало на те, що вечір пʼятниці залишив важкий шрам на тілі немолодого викладача. Синій светр був той самий, що й завжди, тільки зімʼятий і ніби трохи завеликий у плечах. Обличчя ще тримало солідність, але очі вже ні»(с)
