Я бачу, вас цікавить пітьма

Цікавий детектив з багатьма додатковими сенсами. Захопливо читати і перечитувати

Можна багато чого сказати про Іларіона Павлюка, але одне зрозуміло точно - він приніс величний вклад у сучасну українську літературу.
Звісно, мене, як і багатьох, трохи дивувало те, що автор писав свої твори початково російською, а вже потім їх перекладали українською. Але трохи подумавши, я зрозуміла, що це насправді не така і проблема. Наслідки сторічного зросійщення неможливо прибрати в одну мить. Зараз Павлюк вже пише українською сам, наскільки мені відомо. І це величезний розвиток його як автора.
Щодо самої книги - вона дивна, химерна і однозначно на любителя. На початку читати її дуже незвично. Персонажі не спілкуються літературною мовою, використовують суржик, діалектизми. І до цього треба просто звикнути. Головний герой теж неоднозначний, він страждає на ПТСР, працює в поліції і намагається розкрити справу, до якої, здається, більше нікому нема діла.
Книга сповнена містики, посилань до міфології, але в першу чергу це детектив. Захоплюючий і неординарний. Кінцівка не розчарує однозначно. Мені трохи віє романами Кінга, але зовсім трохи, бо колорит української глибинки тут все ж переважає.
10/10.

Це уже друга книга автора, прочитана мною, і знову потрапляння в саме яблучко.
Більшу частиу книги я бурчала, бо мені не подобався переклад (взагалі ця ситуація, що я читаю книгу українського автора в перекладі на українську мову мене трішки бентежить), мені заважали граматичні помилки. Але сама історія дуже цікава, непередбачувана, а кінівка просто.

Головний герой книги, Андрій, тільки що пережив дві трагедії у своєму житті. У нього померла мама, і в той же час його колишня дівчина наклала на себе руки, при цьому була вагітна. Дитину вдалося врятувати, але вона недоношена і шанси на виживання дуже малі. А ще проблема в тому, що дитина не Андрія. Хоча він уже був готовий прийняти її та повернутися до коханої.
Стан Андрія в такій ситуації відповідний, тому його друг хоче відволікти чоловіка і відправляє у відрядження до селища Буськів Сад, у якому орудує маньяк та ще і пропала маленька дівчинка Надя.
Спочатку головний герой відмовляється від цієї справи, але якось так воно саме складається, що ось він уже в потягу на шляху до селища.

Книга просто переповена відсилками до популярних сюжетів - тут і "Матриця", тут і "Аліса в Дивокраї", тут і "Сосни" Блейка Крауча, навіть нотки "Потрібних речей" Стівена Кінга.
А коли головний герой потрапляє до потягу і разом з ним їде дуже розумна дівчинка, яка полюбляє книжки та загадки - ну думаю все, їдемо в Хогвартс.

А яка у автора крута вийшла подяка людям, які допогли написати цей роман. Просто неймовірно щира та добра.

Загалом раджу і точно буду читати, що там ще напише автор.

Я не знаю, що відчувають люди з провалами у пам'яті, або ж ті, хто поступово сходить з розуму, але десь саме так почувалася я, коли читала цю книгу. Це просто якийсь мозковий штурм з елементами містики, в які я вже й сама починала вірити...

Отож, маємо позаштатного поліційного психолога з ПТСР, який відправляється до чорта на кулічки, а точніше в селище Буськів _ад, де орудує професійний маньяк. Більше того, нещодавно там зникла особлива дівчинка, яку чомусь ніхто не шукає. Що не так із мешканцями, чому вони байдужі до чужої біди, а головне, чому уперто прикривають злочинця?

А відповідь як виявилося не така вже й проста! Мені сподобалося, як автор у детектив вплів не лише містичну, а й міфічну лінію. Не раджу читати цю книгу проти ночі, бо кілька безсонних ночей гарантовано! Вона не відпустить вас! Більше того, не бійтесь цікавитися пітьмою, бійтесь, якщо вона зацікавиться вами...

Я бачу, вас цікавить пітьма стала моєю третьою книжкою Ілларіона Павлюка, хоча завдяки їй я дізналась про такого надзвичайно цікавого українського автора. Відкладала цей детектив до останнього, і пожалкувала.
Відверто кажучи, це не зовсім те, на що я очікувала після перегляду відгуків інших читачів, але гірше для мене “Пітьма” не стала. Це дуже атмосферний містичний твір, трохи філософський і, можливо, тому не всім зрозумілий.

Книжка викликала в мене весь можливий спектр емоцій і довго не відпускала після її прочитання. Автор реалістично представ людей села Буськів Сад: абсолютно апатичні й сліпі. Це змушує задуматись над тим “а що хорошого ми зробили в цьому житті?”, “коли стали такими байдужими до чужого горя?”.
Кінець для мене неочікуваний, я досі не можу усвідомити, як маленька дівчинка вижила в тих нереальних умовах – самотнє, голодне й налякане дитя блукає нескінченними катакомбами в компанії щурів.
Перша частина твору здалась мені трохи затягнутою, ніби розділи змінюється, а сюжет стоїть на місці (наскільки я помітила, це характерно для всіх книжок Павлюка), проте остання третина тримала в напрузі до останнього речення.

Книжка має багато символів і відсилок. Я ніколи не цікавилась фінською міфологією та творчістю нідерландського художника Ієроніма Босха (якщо не брати до уваги “відгуки” коментаторів десь у соціальних мережах “та в нього психоделічні роботи, кому таке подобається”), але ця книжка змусила мене це зробити.
Ілларіон Павлюк – моя знахідка, і я дуже раджу ознайомитись з його творчістю всіх, хто цього ще не зробив.

Я бачу вас цікавить пітьма - детектив, який захопив цілком і повністю. Я не є шанувальником цього жанру, але твір я проковтнула за декілька днів.
У ньому є багато алюзій і відсилок до інших творів, про що говорить і сам автор у своїх інтерв'ю.

Пітьму можна сприймати на декількох рівнях і кожен рівень по-своєму цікавий.

Дія розгортається у містечку Бузьків Сад, що в результаті виглядає, як справжнісіньке пекло. Герої проживають певний відрізок свого життя по колу знов і знов, адже кожен з них здійснив вчинки, які привели їх до пекла.

Головний герой на перших сторінках видається дуже суперечливим, але з іншого боку саме завдяки цьому він отримує шанс на друге життя. Він розшукує дитину, яка пропала в катакомбах цукрового заводу і поступово розмотує клубок з гріхами жителів містечка.

У текст автор додає символ пташечки, яка для мене асоціюється з життям дитини, яке з усіх сил намагається жевріти.

Книга відкрила для мене автора. Він присвятив її своїй дитині, яка мала особливі потреби і померла. Для мене дуже цінним є те, що автор відверто розказав свою життєву історію. Читачам завжди цікаво дізнатись про автора більше.

Пітьма живе в кожному з нас, але в наших силах контролювати її і бути на стороні добра.

Це була дуже дивна для мене історія, але, мабуть, через те, що я очікувала від неї геть чогось іншого. Я сподівалася, що автор написав класний і цікавий детектив в дусі Гранже або Тільє (так, ці автори полюбляють гратися саме з містикою і псевдомістикою), а на виході отримала дуже слабенький детектив з розмазаною відсилками і аллюзіями містичною лінією. Як детектив - це дуже слабка робота, у якій головний герой, якого, власне, відправили розібратися з дитиною, що зникла в селі, просто бігає і постійно торочить, що "це неможливо!" - це дуже швидко набридає і хочеться, щоб герой вже змінив пластинку, чи що. Доповнює прекрасний тандем червона папка, яка виконує роль бога з машини і дає нам розгадку всього детектива на тарілочці. Містика? Містика тут складається з різних референсів у бік класиків (від твін піксу і до матриці). Але за цими відсилками ховається одне "нічого", бо левову долю містичних речей нам ВЗАГАЛІ не пояснюють. Тобто... тінь над містом, від якої всі впали в безумство, що то було таке? Відповіді нема. Птахи дивні? Черниця? Де пояснення?) здається, ці всі речі були вписані заради "загадочності", а не заради сюжету. Сподобалася лінії з дитиною, яка загубилися, але і її финал був дещо змазаний, бо ніхто не поянив, як сталося те, що сталося на річці.

Захопливо, жахливо, моторошно і загадково... Перші слова, які викликає книга. Неймовірно багато алюзій, інтерпретацій, перепетій, відсилок до інших творів, а то і простих назв. Книга вмістила в себе містику, детектив, трилер, і свого роду романтику. Але признатися - інколи книга мене тригерила.
Це перше знайомство з творчістю Ілларіона Павлюка. Якщо не звертати увагу на аналогїї, натяки - то це простий, сюжетний текст з чудовою зав'язкою та кінцівкою. Але... Я звернулася до алюзій... Дякувати Богу, що автор таки не видав книгу російською мовою.
До посилань... До часових просторів і символів. Наскільки всього багато, скільки нашаровано одне на одне. Вже з перших сторінок автор натякає, що головний герой не читає книг, адже "джинси лежать на книгах. І водночас зіронізовує, що "мистецтвом потрібно цікавитися ", адже тоді б легше було знайти вбивцю та дівчинку.
Багато відсилок до творів Стівена Кінга "Сяйво" (назва готелю, до якого заселили Андрія), "Необхідні речі" (тека, яка мандрувала від героя до героя), "Мертва зона" (село, в якому кожен діялося усе не так, як у звичайному світі), Данте Аліг'єрі "Пекло" (9 та 7 кола пекла, назва номера, в якому зупинився Андрій, зупинка насильників, нехрещених дітей) , Булгакова "Майстер і Маргарита" (іронізація діалогу на Патріаршій площі), "Аліса в Дивокраї".
Попри твори є звернення і до інших джерел, з яких було взято просто назви, асоціації або навіть втілення у характери героїв: давні єгипетські міфології, фінський варіант пекла (річка Туонь, яка протікала під мостом і була притокою Стіксу), біблійні мотиви, що подані іноді іронічно, відсилки до семи смертних гріхів та спокутування, скорочення одного із гормонів (прізвисько медсестри), щось трохи міфічний перевізник Харитон (Харон).

Майстерність опису птахів та алюзії на характери людей - в саме серденько. Ненав'язливо, іронічно, абсурдно. Цей опис можна віднести в окрему новелу. І що важливо, вона не порушить основного тексту. Мене захоплюють назви цих птахів: серпокрилець, вівсянка, зозуля, бусько, синиця, яструб, індик.
Які ж тут персонажі!!! Я кожним з них насолоджувалася, переживала. І водночас шукала якусь відсилку та іронію. Адже на цьому всьому і побудований сюжет.
Спершу назва села - Буськів сад. Буськи. Одразу занурилася у характерні асоціації та міфологію птаха. Символіка птаха у творі підводить до воскресіння, вірності своїй меті та спокуті гріхів. Андрій Гайстер (в перекладі з нім. мови "лелека"), який являється головним персонажем твору. Що і вказано на обкладинці книги - око лелеки.
Серед персонажів найбільше мене захоплює Дора (автор одразу показує алюзію до скрині Пандори), та бармен ( демон Баал, який був одним із семи принців пекла). Демониця наскільки вишукана, витончена у своїх діях, неймовірним поєднанням запахів трав, які вона використовувала. Демони зневірилися у людській природі, їхній доброчесності. Вони хотіли повірити в Андрія, його пробудження у правильності своїх дій.
Не менш цікавим персонажем є Оксана. Найбільш суперечливий та спокусливий герой. Намагалася заглушити біль іншими чоловіками. Але і хустинку не розв'язувала. Адже мала свою таємницю.
Звір. Отут я довго не могла здогадатися хто ж він. Прийшла думка лише тоді, коли сам автор дав здогад. Хоча і підказка була під носом. Поряд з ним постійно його мама, яка вічно нарікає на сина, принижує. Негативний персонаж, який крім огиди нічого в мене не викликає. Адже вона поклала початок такого характеру для сина.
Цей твір прекрасний. Чудова історія для роздумів

Книга «Я бачу, вас цікавить пітьма» від Ілларіона Павлюка давно була в моєму полі зору. Як мінімум тому, що вона справді добре оформлена, має гарну якість паперу та зручний для читання шрифт. Ще одним фактором, який змушував звертати увагу на цю книжку, були захоплені відгуки людей, які вже встигли з нею ознайомитись. Але щось завжди змушувало мене пройти повз з думкою «Ще буде час її прочитати». І цей час справді настав, коли книга була обрана на книжковий клуб «Вовчиці». Саме так ця історія нарешті стала частиною мого читацького досвіду.

І це був справді гарний досвід. Я точно не можу назвати себе прихильницею жанру трилерів та детективів, тож була приємно здивована, що ця книжка – щось більше. Це та книжка, в якій нема жодного персонажа (окрім дитини), який є втіленням всього хорошого і викликає лише позитивні емоції (бо таких персонажів нема й в реальності). Але коли приходить час зробити вибір між тим, що легко і тим, що правильно – саме цей вибір визначає людину. Персонажі, в яких віриш, заплутаний сюжет, загадка, саспенс – ці складники зробили читання захопливим, а посмак тривким і насиченим.

Ця книжка не стала для мене улюбленою, можливо не вистачило в нас з нею якоїсь особистої хімії, але це точно дуже вартісний текст, до якого хочеться повернутися знову. Тож якщо ви (якимось дивом) досі не ознайомилися з «Я бачу, вас цікавить пітьма» - щиро раджу це зробити!

«Я бачу вас цікавить пітьма» стала моєю першою книгою Ілларіона Павлюка. Про неї так багато говорили букблогери, а згодом і моя знайома, що я не могла пройти повз. Перед читанням подивилася кілька інтерв'ю з автором (не спойлерні), і тому я була готова до посилань на мистецтво, попкульт і довгих вступів. Книга виправдала себе. Це не найкраще прочитане за рік чи тим паче за життя, але було цікаво і хотілося ще.

Сюжет простий для детектива: колишнього військового з трагічним минулим і тяжким сьогоденням відправляють розслідувати справу по зникненню-вбивству в богом забутий край, де він пізнає бридку сутьність людей, і паралельно намагається привести до тями бридкий край, авось вийде врятувати когось. Ідея це, звичайно, головне, але форма також важлива. І Павлюку вдалося: мені нарешті сподобалися діалоги, що буває нечасто в суч укр літі.

Пітьму та сама книга,яку хочеться читати, читати і ще раз читати. Сторінки перегорталися так швидко, що я не помічала, як за годину читала 70+ сторінок, водночас моя норма ~50. Хороший показник.

Я б рекомендувала Павлюка для знайомства з суч укр літом - незатійливо, глибоко, приємна мова (враховубчи, що це переклад з російської), цікавий сюжет, огидні персонажі з явними мотиваціям. Було класно, тож іду купляти наступу книгу Павлюка.

Ця книга була моїм першим знайомством з роботами Іларіона Павлюка та в цілому з українськими сучасниками.
«Я бачу вас цікавить пітьма» захопила мене майже відразу.
Спочатку, мене лякала кількість сторінок, але потім це виявилося взагалі не проблемою.

Книга читається дуже легко, бо написана простою мовою, розмовною та часто з суржиком в діалогам.

Сюжет напружений і постійно тебе тримає в тонусі, постійно здається що ось вже розвʼязка, але потім все настільки змінюється, що часто дуже неочікувано.

Кінцівка для мене була також неочікувана, і саме під кінець всі пазли склалися і я ще більш обʼємніше зрозуміла те, що було на початку.

Ще додам, що ця книга була з тих, коли тобі хочется її якнайшвидше прочитати, бо цікаво, і водночас не хочется, щоб вона закінчувалася.

Захоплююча історія, котра невідпускає до останньої сторінки!