Я не можу приховати свого розчарування після прочитання “Я — легенда”. Книга, яка могла стати справжнім шедевром жанру постапокаліпсису, виявилася заплутаною, місцями абсурдною і роздратувала мене більше, ніж зацікавила. Сюжет мав усе: глобальну катастрофу, вампірів, людину, яка бореться зі своїми страхами й самотністю. Але в результаті я отримав історію, яка постійно спотикається об власні ідеї.
Роберт Невілл: герой, який більше дратує, ніж викликає співчуття
Головний герой — це найбільший недолік книги. Роберт Невілл мав бути тим, з ким читач себе асоціює, але насправді він викликає роздратування. Його поведінка непослідовна, він часто здається дурним і абсолютно не здатним вчитися на своїх помилках. Метісон намагається показати його як людину, яка бореться зі своїми демонами, але замість цього ми отримуємо грубого, егоцентричного чоловіка, який половину часу п’є й скаржиться на життя.
Сцени, де Невілл “аналізує” ситуацію, викликають відчуття безнадії, але не тієї, яка притаманна добрій драмі, а тієї, яку відчуваєш, коли персонаж поводиться тупо. Наприклад, він роками бореться з вампірами, але лише випадково помічає очевидні речі. Він читає книги про бактерії й віруси, але виглядає абсолютно некомпетентним.
Світопобудова: половинчаста ідея
Однією з причин мого гніву є те, як поверхово Метісон зображує світ після катастрофи. У книзі немає відчуття масштабу чи глобальної трагедії. Ми бачимо лише Невілла й його будинок, а все інше — туманний фон. Чому світ став таким? Як інші люди боролися чи здавалися? Ці питання або ігноруються, або відповіді на них виглядають банальними.
Вампіри, які мали б бути грізними супротивниками, виглядають радше як декорація. Їхнє походження пояснюється за допомогою наукового підходу, але це звучить поверхово й непереконливо. Метісон намагається знайти баланс між жахами й науковою фантастикою, але в результаті жоден із цих жанрів не виграє.
Темп і структура: крок уперед, два назад
Читати книгу важко через її нерівний темп. Деякі розділи занадто повільні, вони просто тягнуться, а інші занадто швидкі й рвані. Місцями здається, що Метісон сам не знає, на чому зосередитися: на боротьбі Невілла із зовнішнім світом чи на його внутрішньому занепаді.
Діалоги та роздуми героя часто здаються надуманими. Невілл повторює одні й ті самі думки знову і знову, і замість того, щоб рухати історію вперед, текст тупцює на місці.
Фінал: момент, що мав би рятувати книгу
Єдиний момент, який мав шанс виправити ситуацію, — це фінал. Але навіть він залишає змішані почуття. Ідея, що Роберт Невілл став легендою у світі вампірів, могла б бути геніальною. Але через слабке виконання ця концепція виглядає недопрацьованою. Фінал мав би бути кульмінацією книги, але замість цього залишає більше питань, ніж відповідей.
Чому книга розчарувала
“Я — легенда” мала величезний потенціал, але він був втрачений через слабку структуру, недоопрацьованих персонажів і поверхневе зображення світу.
Чому пост-апокаліптична тема так нас цікавить? Мені запамʼяталися пару думок стосовно цього питання, представлених у романі «Море спокою». Прагнення до героїзму - коли світ закінчується та перероджується, ми також маємо шанс переродитися, стати кращими, більш героїчними. Або ж це різновид нарцисизму - ми бажаємо вірити, що живемо в вирішальний період історії, що ми важливі, що кінець нарешті настав.
Особисто я обожнюю цей жанр. Що це говорить про мене, я не впевнена, але цей роман зміг задовольнити мою цікавість і я отримала велике задоволення від читання.
Багато з нас знають фільм «Я-легенда», та впевнена, що мало хто читав книгу. Я давно дивилася його останній раз, але була приємно здивована тим, як книга зовсім не схожа на цю стрічку. Як, не дивлячись на три (якщо я не помиляюсь) альтернативних кінцівок фільму, ця історія мала зовсім іншу ідею.
Книга про виживання, жагу до життя, жагу до компанії, жагу до смерті. Інколи кінець світу - це дійсно кінець, інколи початок. Ніколи не знаєш, чи вдача бути вижившим є спасінням, чи навпаки, безглуздим подовженням страждання.