⠀
Відразу попереджаю, що тут є жорстоке поводження з тваринами. Я, чесно, не була до цього готова, а це мій найбільший тригер ?
⠀
Це історія про мрії, самотність, віру в краще та людяність.
⠀
Про що книга?
Головний герой книжки — відлюдькуватий чоловік, який роками не виходить із дому та має проблеми з серцями і зайву вагу. Його прозивають «Жирним» і він ховається від цієї реальності у вигаданому самим же світі — блозі впевненого в собі чоловіка, який проживає найкраще життя в Ріо. Та одного разу він зустрічає дівчину з пшеничним волоссям, яка привертає його увагу й після цього життя Паші змінюється.
⠀
Читаючи анотацію, я чомусь вирішила, що тут буде любовна історія. Але насправді — ні. Це більше історія про дружбу, про двох людей зі своїми травмами, які намагаються одне одному допомогти та зцілити.
⠀
Мені сподобалась, як написана книга. Приємний текст, легко читати, цікаві описи, роздуми. Та непогана ідея, хоч і не дуже нова. Авторка описує все ніби збоку — використовуючи слово «він», показуючи життя головного героя. І це мені здалось вдалим вибором, адже це ніби показувало, що Паша не контролює своє життя сам. Адже, як на мене, він не намагається зробити його краще: відмовляється від важливої операції, а потім годину сидить біля вікна, сказавши, що має важливі справи. Що?
⠀
Хоч книга і гарно написана, у мене все ж таки були деякі питання до сюжету й до того, що відбувалось — дещо відірвано від реальності. Наприклад, невже можна стати популярним блогером, пишучи про Ріо, де ніколи не був?
⠀
У книзі авторка додає і вставки з блогу — пости, які спочатку мали трішки вайбу Ріо, але згодом більше перетворились на філософські нариси.
⠀
Насправді хоч книга і невелика і є деякі питання до реальності деяких моментів — вона дуже щира, чуттєва, навіть світла і добра. Думаю, над нею ще варто міркувати і після прочитання та відкривати в ній щось нове для себе.
⠀
Порушені теми: булінг людей із зайвою вагою; жорстоке поводження з тваринами; насильство над дітьми тощо.
Паша, він же Жирний, 36-річний чоловік, який має хворобу серця і надлишкову вагу. Він майже не виходить з квартири, в якої живе разом з котом Федіром. Його життя має два боки: віртуальний - де Паша створив образ відомого блогера, який проживає своє життя-мрію в Ріо і реальний - де він невпевнений в собі чоловік, ховається в чотирьох стінах від усього світу. Нажаль, він не має змоги, за станом здоров'я, втілити свої мрії в життя, але зустріч з 16-річною Нікою дає йому можливість зробити хоча б її щасливою.
Несподівано зав'язується дружба між Пашою і Нікою, справжня, щира дружба. Коли дорослий чоловік хоче допомогти дівчині змінити своє життя, повірити в себе і свої мрії. І в їх стосунках не має жодної романтизації, це щира дружба, яка не вимагає нічого навзаєм.
Мені було сумно читати спогади з дитинства Паші, який натерпівся не лише від однолітків. І саме страшне, що після всіх років знущань він вже і сам називає себе Жирним, хоча насправді він талановитий, добрий, дружелюбний мрійник, який готовий пожертвувати собою заради дорогих йому людей.
Книга емоційно важка, може викликати сльози, є сцена жорстокого поводження з твариною, але попри все ця історія змушує замислитися про найважливіше, вона про людяність, щирість та справжнє життя.
Один з головних героїв – чоловік, який ховається за створеним образом успішного блогера, і йому це чудово вдається: у нього є власний блог, він «подорожує», розповідає про нові знайомства. Але насправді Паша, (або як він сам себе називає – Жирний), всі дні проводить вдома через проблеми зі здоров’ям та невпевненість у собі.
З іншого боку ми бачимо дівчину Ніку – сусідку Паші. Щодня вона змушена переживати домашнє насилля й знущення власної матері. Вони незнайомі між собою, але їхня майбутня дружба подарує їм хоча б трохи радості у житті.
У книзі є певний тригер, про який неодноразово згадували у відгуках – присутні сцени жостокого поводження з тваринами. Їх дуже мало, але якщо ви так само, як і я, болісно сприймаєте такі моменти, тоді краще бути готовими до цього.
Також бачила згадки про те, чому це дорослий чоловік захотів подружитися із шістнадцятирічною дівчиною, і чи не стояло за цим певних прихованих мотивів. Зі свого боку скажу, що жодного разу не побачила навіть мінімального натяку на щось більше, ніж дружба та звичайне бажання допомогти людині, яка цього дуже потребувала.
• – Смерть – не найстрашніше, що може трапитися в цьому житті.
– А що тоді найстрашніше?
– Та багато чого. Прожити життя так, що вже неважливо, живий чи мертвий. Або забуття, наприклад. Ти ж не помираєш, допоки тебе пам’ятають, допоки продовжує жити бодай одна людина, яка про тебе згадує. Тоді помирати не так страшно.
• Те, що ти читаєш, – просто слова. Люди часто пишуть про бажане і далеко не завжди – про реальне.
lovely – Billie Eilish & Khalid