Відгуки і рецензії читачів
19.02.2025
Ця книжка – така собі збірка документалістики. Побудована на подорожах автора (діючого військового Олександра Михеда) по містам Донеччини та Луганщини : Костянтинівка, Дружківка, Покровськ, Лисичанськ, Бахмут, Сєвєродонецьк, Добропілля. Важливо, тримати перед очима карту, бо мені, на жаль, було неочевидно, де знаходяться ці населені пункти, та як саме прокладений маршрут автора. А також, з погляду вже 2025 року, частина цих міст є окупованими та/або зруйнованими, що викликало біль, і в той же час збільшувало цінність цих свідчень.
Також важливими і цікавими для мене були частини в книзі, де відомі українські митці, родом з Донеччини чи Луганщини оповідали свою історію. Ігор Козловський, який був в російському полоні, і який, на жаль, у 2023 році помер. Сергій Жадан. Олена Стяжкіна. Роман Мінін. Алевтина Кахідзе. Володимир Рафєєнко.
А також до нас зі сторінок книжки промовляють не завжди названі поіменно люди, яких автор зустрічав на своєму шляху по дослідженню українського Сходу (під час подорожей, роботи в архівах, бібліотеках).
Центральною в цій історії є історія чоловіка, який був відомим фотографом, і щоденники якого знайшов автор, Марк Залізняк, а також його онук Володимир Гавщук.
Донбас – це Донеччина та Луганщина, це промислова назва і не слід по-перше, ототожнювати цей регіон лише із промисловістю, а, по-друге, ототожнювати їх між собою, зливаючи в одне «Донбас». Бо ці краї мають свої особливості і тим паче, не характеризуються лише шахтами та видобутком вугілля. Хоча, безперечно, навколо цього побудовано регіональний міф. В якому намагається розібратися автор, а також частково спростувати його.
Мені було непросто поєднати в голові різні думки та свідчення, а також якось впорядкувати це з тими уявленнями, які в мене були про український Схід. Чи я зрозуміла його? Ні, здається, що заплуталася ще більше, але, можливо, потрібен час, для якісної асиміляції набутої нової інформації.
Також важливими і цікавими для мене були частини в книзі, де відомі українські митці, родом з Донеччини чи Луганщини оповідали свою історію. Ігор Козловський, який був в російському полоні, і який, на жаль, у 2023 році помер. Сергій Жадан. Олена Стяжкіна. Роман Мінін. Алевтина Кахідзе. Володимир Рафєєнко.
А також до нас зі сторінок книжки промовляють не завжди названі поіменно люди, яких автор зустрічав на своєму шляху по дослідженню українського Сходу (під час подорожей, роботи в архівах, бібліотеках).
Центральною в цій історії є історія чоловіка, який був відомим фотографом, і щоденники якого знайшов автор, Марк Залізняк, а також його онук Володимир Гавщук.
Донбас – це Донеччина та Луганщина, це промислова назва і не слід по-перше, ототожнювати цей регіон лише із промисловістю, а, по-друге, ототожнювати їх між собою, зливаючи в одне «Донбас». Бо ці краї мають свої особливості і тим паче, не характеризуються лише шахтами та видобутком вугілля. Хоча, безперечно, навколо цього побудовано регіональний міф. В якому намагається розібратися автор, а також частково спростувати його.
Мені було непросто поєднати в голові різні думки та свідчення, а також якось впорядкувати це з тими уявленнями, які в мене були про український Схід. Чи я зрозуміла його? Ні, здається, що заплуталася ще більше, але, можливо, потрібен час, для якісної асиміляції набутої нової інформації.
15.01.2024
«Чи вчить чогось історія, крім того, що немає меж злу, яке люди роблять із людьми?»
«Історія ближче ніж здається.
Історія ще може здетонувати.»
Автор у складі команди проєкту «Метамісто: Схід» подорожує містами Донецької та Луганської областей, спілкується з жителями, бере інтерв’ю у відомих людей, родом звідти, та розповідає про свій досвід створення культурних просторів на Сході України.
Книжка побудована цікаво. Олександр Михед описує кожен свій приїзд на схід та повернення до Києва у такому порядку, як це відбувалось. Цитати з розмов із жителями чергуються з більшими інтерв’ю. Потім мова йде про мистецькі проєкти, створені для місцевих з використанням міфологеми кожного міста, про їхнє народження та подальшу долю.
Автор у свій спосіб описує багато болючих тем. Йде мова про факти з історії міст (чи їх сприйняття місцевими); відомих непізнаних героїв; ідеалізовану радянщину; статусність та небезпечність шахтарської професії; сучасний можливий занепад.
Книжка для мене цінна. Я розумію її. Хоча не бралась би узагальнювати. Не потрібно сприймати індивідуальний досвід як щось, що характеризує усіх. Проте варто замислитись над тим, що цей індивідуальний досвід насправді може бути однаковим для більшості, що і формує колективну динаміку.
Пізнання українського Сходу починається з того, що його потрібно почути. А особливо відповідь на питання «чому?».
«Історія ближче ніж здається.
Історія ще може здетонувати.»
Автор у складі команди проєкту «Метамісто: Схід» подорожує містами Донецької та Луганської областей, спілкується з жителями, бере інтерв’ю у відомих людей, родом звідти, та розповідає про свій досвід створення культурних просторів на Сході України.
Книжка побудована цікаво. Олександр Михед описує кожен свій приїзд на схід та повернення до Києва у такому порядку, як це відбувалось. Цитати з розмов із жителями чергуються з більшими інтерв’ю. Потім мова йде про мистецькі проєкти, створені для місцевих з використанням міфологеми кожного міста, про їхнє народження та подальшу долю.
Автор у свій спосіб описує багато болючих тем. Йде мова про факти з історії міст (чи їх сприйняття місцевими); відомих непізнаних героїв; ідеалізовану радянщину; статусність та небезпечність шахтарської професії; сучасний можливий занепад.
Книжка для мене цінна. Я розумію її. Хоча не бралась би узагальнювати. Не потрібно сприймати індивідуальний досвід як щось, що характеризує усіх. Проте варто замислитись над тим, що цей індивідуальний досвід насправді може бути однаковим для більшості, що і формує колективну динаміку.
Пізнання українського Сходу починається з того, що його потрібно почути. А особливо відповідь на питання «чому?».