Відгуки і рецензії читачів
11.04.2025
Літературознавець Ростислав Семків вибрав десять, на свій субʼєктивний погляд, найкращих класиків української літератури, і розповів про них.
У нього це Сковорода, Котляревський, Коцюбинський, Шевченко, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Хвильовий, Антонич, Стус.
І розповів він про них дуже доступно і цікаво. Структуровано. І не так як в школі.
Загалом Семків в цій книжці розвінчує багато шкільних міфів і шаблонів. І дуже багато в чому щодо цього я з ним погоджуюсь.
У нього ж кожна розповідь про автора складається з головної ідеї творчості певного класика; короткої біографії (часто порівнюючи українського автора з кимось з іноземних, що дає більшого розуміння контексту); карти читання (це як йти в гори, треба, щоб хтось намалював тобі маршурт, а не одразу йти на Еверест); коментарів про окремі твори; переліку праць, які можна почитати про автора або його творчість.
Це як піти на каву з другом. І в деякі моменти мені справді здавалось, що я неформально спілкуюсь з другом, а не читаю книжку професора Могилянки)))
Отож, після цієї книжки у мене додалось декілька творів українських класиків, які я хочу найближчим часом прочитати. І точно зʼявилось розуміння того, хто класики взагалі такі!
«…класика тому й класика, що до неї є сенс повертатися»
«…читати треба, щоби краще вміти думати.»
«…багато проблем школи саме в тому, що твори йдуть із випередженням можливостей учнів і тому їм (ще) не цікаво їх читати.»
Раджу дуже-дуже!
P.S. «Хочеш — читаєш, не хочеш — просто їси морозиво» )))
У нього це Сковорода, Котляревський, Коцюбинський, Шевченко, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Хвильовий, Антонич, Стус.
І розповів він про них дуже доступно і цікаво. Структуровано. І не так як в школі.
Загалом Семків в цій книжці розвінчує багато шкільних міфів і шаблонів. І дуже багато в чому щодо цього я з ним погоджуюсь.
У нього ж кожна розповідь про автора складається з головної ідеї творчості певного класика; короткої біографії (часто порівнюючи українського автора з кимось з іноземних, що дає більшого розуміння контексту); карти читання (це як йти в гори, треба, щоб хтось намалював тобі маршурт, а не одразу йти на Еверест); коментарів про окремі твори; переліку праць, які можна почитати про автора або його творчість.
Це як піти на каву з другом. І в деякі моменти мені справді здавалось, що я неформально спілкуюсь з другом, а не читаю книжку професора Могилянки)))
Отож, після цієї книжки у мене додалось декілька творів українських класиків, які я хочу найближчим часом прочитати. І точно зʼявилось розуміння того, хто класики взагалі такі!
«…класика тому й класика, що до неї є сенс повертатися»
«…читати треба, щоби краще вміти думати.»
«…багато проблем школи саме в тому, що твори йдуть із випередженням можливостей учнів і тому їм (ще) не цікаво їх читати.»
Раджу дуже-дуже!
P.S. «Хочеш — читаєш, не хочеш — просто їси морозиво» )))