Як Гітлер украв рожевого кролика. Велика війна та маленька дівчинка. Книга 1

Міжнародний бестселер, заснований на реальній історії життя авторки

Анна не зовсім розуміє, хто такий Гітлер, але його обличчя вона бачить на плакатах по всьому Берліну. А потім одного ранку вони з братом дізнаються, що їхній батько зник. Мама пояснює, що таткові довелося втекти, але зовсім скоро вони приєднаються до нього. Однак Анна не може збагнути: чому батьки наполягають, що Німеччина більше не безпечна для євреїв?

Так починається довга і небезпечна мандрівка в пошуках нового дому, що пролягатиме крізь Швейцарію, Францію й Англію. Анна залишає позаду дім, друзів і навіть улюбленого рожевого кролика. Хто тепер гратиметься з ним? І хто відповідатиме за все лихе, що коїть Гітлер і його прихильники? Та попри складнощі, її з братом життя наповнюється й новими пригодами: незнайомими мовами, іншими школами, різними країнами і людьми. 

«Як Гітлер украв рожевого кролика» — це напівбіографічна історія, заснована на реальних подіях із життя авторки, яка спробувала розповісти дітям, що означає втратити дім і як попри все залишитися собою.

Чому варто прочитати книжку «Як Гітлер украв рожевого кролика»?

• Одна з найкращих книг року за версією School Library Journal. Вибір редакції Kirkus (Kirkus Choice Book). У переліку найкращих видань Horn Book Fanfare. Одна з найкращих дитячих книг за версією Бібліотеки Конгресу США. Відзначено Американською бібліотечною асоціацією (ALA Notable Book).
• Перша частина трилогії «Велика війна та маленька дівчинка» напівавтобіографічних романів Джудіт Керр для дітей і підлітків.
• Заснована на реальних подіях із життя авторки, яка в такий спосіб спробувала розповісти дітям, що означає втратити дім і як попри все залишитися собою.
• Цей переклад народився завдяки тиші, гостинності й натхненню, які перекладачка Марта Госовська знайшла в Домі перекладача в Лурені.
• Дякуємо Тетяні Масаковській за люб’язну допомогу в роботі над цим виданням.

Про авторку

Джудіт Керр (Judith Kerr) – авторка й ілюстраторка численних книжок-картинок, серед яких знаменита «До нас на чай заходив тигр!» (перекладено українською Катериною Міхаліциною, ВСЛ), уперше видана в 1968 році і продана більш ніж мільйоном примірників по всьому світу. 

Народилася в Берліні в родині відомого німецького письменника. У 1933 році разом із сім’єю залишила нацистську Німеччину й тікала Європою, аж доки оселилася в Англії. Багато років по тому Керр описала свій досвід у бестселері для підлітків «Як Гітлер украв рожевого кролика».

Цитати:

Анна спробувала собі уявити: фортепіано нема... квітчастих штор з вітальні теж... її ліжка... усіх її іграшок, включно із м’яким рожевим кроликом. На якусь мить Анну охопив жаль за рожевим кроликом. Він мав вишиті чорними нитками очка — скляні повідпадали багато років тому — і милу властивість падати на лапки. Власне, його хутерко вже давно не рожеве, але таке м’яке і таке рідне. Ну чому вона взяла з собою того пустопорожнього вовняного пса! Яка жахлива помилка! І вже годі виправити! 

— Я знав, що треба було взяти з собою набір ігор, — сказав Макс. — От тепер сидить десь той Гітлер і грається в наші змійки-драбинки! 

— Ага, і мого рожевого кролика пригортає! — розсміялася Анна. Та попри сміх дівчинці навернулися на очі сльози і котилися щічками додолу. 

— Ну що ж, добре, що хоч ми врятувалися, — сказав Макс.

— Здається, я ще не призвичаїлася бути біженкою, — сказала Анна.

— Авжеж, дивне відчуття, — погодився тато. — Живеш собі у своїй країні все життя. А потім враз країну прибирають до рук якісь харцизяки і — от тобі й на, опиняєшся з нічим, сам-один, на чужині.

Тато сказав це так радісно, що Анна не стрималася і спитала:

— І тобі не сумно?

— На свій лад сумно, — відповів тато. — Але й цікаво.

Сонце скотилося за небокрай. А небавом і зовсім сховалося за вершечками гір. Плесо померкло, а разом з ним і все довкола на човні спохмурніло і зблякло. А тоді сонечко визирнуло крізь шпарку між двома вершинами, і світ наново набув золотаво-рожевої барви.

— Цікаво, де ми будемо на твій одинадцятий день народження, — сказав тато, — і на дванадцятий.

— А хіба ми не зостанемося тут?

— Навряд, — відповів тато, — якщо швейцарці й далі не будуть публікувати мої статті, щоб не розлютити нацистів по той бік кордону, то нам, можливо, доведеться перебратися деінде. 

Анні видалося, що бути біженкою — то як велика пригода, коли не маєш дому і не знаєш, де доведеться жити. Зрештою, може, цей досвід зійде за важке дитинство, як у тій Ґюнтеровій книжці, і з неї таки виросте якась знаменитість. Човен чмихав до Цюриха, а дівчинка тулилася до тата. Вони милувалися пурпуровим відблиском ліхтаря на темному плесі озера. — Знаєш, не так уже й погано бути біженкою, — сказала Анна.

— Євреї розкидані по всіх закутках світу, — пояснив тато, — а нацисти розповідають про них усілякі небилиці. Тож дуже важливо, щоб такі люди, як ми, спростовували їхні вигадки. 

— І як же ж ми це зробимо? — спитав Макс. 

— Нам потрібно докладати більше зусиль, ніж усім іншим людям, — вів далі тато. — Наприклад, коли нацисти кажуть, що євреї нечесні, то нам замало бути чесними, як інші люди. Ми маємо бути чеснішими за них. 

— Ми маємо бути працьовитішими, ніж інші, — сказав тато, — щоб довести, що ми не ледачі, ми маємо бути щедрішими, щоб довести, що ми не скупі, ми маємо бути ввічливішими, щоб довести, що ми не грубіяни.