«Як продати будинок з привидами»
ніяк, спаліть його й звалюйте
план-капкан: Ґрейді Гендрікс платить мені гроші, розглядає м'які іграшки, що дивляться своїми блискучими очима з моїх книжкових полиць, та пише такий горор, щоб усі обісралися дуже злякалися.
але доки пан Гендрікс в мене не побував, йому довелося звернутися до моторошнішої теми - ляльок та маріонеток. з ними спрацьовує той же ефект поєднання милого та жасного, що і в "Зайчику": напозір невинні речі здатні перетворитися у вмілих руках на інструмент жахіття. але кріпові ляльки це досить поширена тема, звісно.
?перша частина книжки йде неспішно та плавно: Луїза приїжджає в рідне містечко, аби довести до ладу будинок померлих батьків та вирішити питання поділу спадщини з братом Марком. Гендрікс лякаюче реалістично описує оцю тяганину зі, здавалося б, найближчим родичем, тригерячи в мені спогади про схожий досвід, який пережила мама три роки тому. тільки моя бабуся не мала пристрасть до маріонеток та черевомовлення.
?будинок буквально завалений ляльками, які, здається, вигулькують звідусіль, слідкують, чогось вичікуючи, а тут ще й різдвяний вертеп з опудалами білок (мій улюблений) примостився на шафі. Луїзі хочеться якнайшвидше розібратися з цим безладом, який був значною частиною життя її матері, яка обожнювала лялькарство, та повернутися до доньки. але в маріонеток - зокрема, однієї, яку героїня знає з дитинства, - свої плани.
будинок не просто не хоче продаватися, він не хоче, аби його кидали.
?я не ляклива людина, тому мене дуже важко настрашити книжками чи фільмами. тут теж не вийшло досягнути цього ефекту, але це через мене, а не через те, що автор погано старався. натомість було багато моментів, які мене заворожували або ж бісили - не в поганому значенні, мене просто дратують оці маріонеткові приколи, коли "це не я кажу, це ця лялька", і Гендрікс зміг викликати в мені цю реакцію, посиливши її тим, що тут дійсно ляльки говорять самі за себе, ламають інших та підкорюють.
на останній третині мене дещо почали втомлювати зумисні повтори: класичний хід горорів, коли жахіття не бажає зникати з першого, другого, n-ного разу. знову ж - це моє сприйняття, для когось це навпаки зіграє на користь.
ставлю тверді 8 з 10, Ґрейді Гендрікса записую в списочок чоловіків, чиї книжки мені приємно читати, бо й стиль та гумор класні, і мізогінії тут не було.
При подальшому прочитанні книжки вже цього відчуття не виникало і в якийсь момент здалося, що історія вже трохи перенасичена, що автор навмисне її розтягує і намагається вичавити з тих самих ляльок максимум на що вони здатні. Тим не менш, були дійсно моторошно, коли Лялькін захопив брата головної героїні і вони боролися з ним спочатку на горищі, а потім і в гаражі.
Насправді, ця книжка краще би виглядала якби в неї була екранізація, тому що багато елементів тут варто візуалізувати. Я впевнена, що картинка набагато краще передала би загальне захаращення будинку де жили батьки головних героїв, а особливо останню сцену боротьби. Думаю, що вона була найдинамічнішою в цій книжці та однозначно варта уваги.
На мою думку, книжка трохи розтягнута, мені не вистачило якоїсь атмосфери. Але вона однозначно піднімає серйозні питання, такі як смерть близьких та важливість про неї говорити, відносини в родині та любов. Бо для дитини іграшки це можливість навчитися любити когось іншого.
Ця новина вибиває ґрунт з-під ніг головної героїні.
Але уже нічого не повернеш, і тепер треба бути дорослими в цій ситуації і розбиратися з важливими справами.
В тому числі і з будинком, у якому пройшло дитинство Луїз і Марка.
Після похорону вияснилося, що батьки заповіли будинок повністю Марку, залишивши Луїз без спадку. Адже вона така молодець, у неї все так добре виходить. А от Марк вічна бідося, йому більше треба.
Жінка в шоці від такої новини, але остання воля батьків то святе.
Брат досить швидко почав готувати будинок до продажу, але є один нюанс.
Будинок наповнений всілякими раритетними і досить химерними ляльками, які колекціонувала її мати.
Марк просить допомогти сестру розібратися з речами в будинку, щоб підготувати все до продажу. А за це обіцяє поділитися грошима.
Так брат і сестра поринають у таємниці своєї сімʼї, свого дому, і власні.
Вони будуть не готові до того, що вони накопають.
А ще вони, звісно, були не готові до того, що вночі ляльки матері можуть завдавати клопотів, іноді смертельних.
Мене інтригувала завʼязка, і дуже сподобалася кінцівка. А от в середині я буксувала. Ось ця частина з нагнітанням моторошності була занадто затягнута, і мені моментами було нуднувато.
Я б цю історію подивилася у вигляді фільму якогось дощового осіннього вечора.
А тоді б не змогла б спати, бо мені увижався б цей Пампкін.