При подальшому прочитанні книжки вже цього відчуття не виникало і в якийсь момент здалося, що історія вже трохи перенасичена, що автор навмисне її розтягує і намагається вичавити з тих самих ляльок максимум на що вони здатні. Тим не менш, були дійсно моторошно, коли Лялькін захопив брата головної героїні і вони боролися з ним спочатку на горищі, а потім і в гаражі.
Насправді, ця книжка краще би виглядала якби в неї була екранізація, тому що багато елементів тут варто візуалізувати. Я впевнена, що картинка набагато краще передала би загальне захаращення будинку де жили батьки головних героїв, а особливо останню сцену боротьби. Думаю, що вона була найдинамічнішою в цій книжці та однозначно варта уваги.
На мою думку, книжка трохи розтягнута, мені не вистачило якоїсь атмосфери. Але вона однозначно піднімає серйозні питання, такі як смерть близьких та важливість про неї говорити, відносини в родині та любов. Бо для дитини іграшки це можливість навчитися любити когось іншого.
Ця новина вибиває ґрунт з-під ніг головної героїні.
Але уже нічого не повернеш, і тепер треба бути дорослими в цій ситуації і розбиратися з важливими справами.
В тому числі і з будинком, у якому пройшло дитинство Луїз і Марка.
Після похорону вияснилося, що батьки заповіли будинок повністю Марку, залишивши Луїз без спадку. Адже вона така молодець, у неї все так добре виходить. А от Марк вічна бідося, йому більше треба.
Жінка в шоці від такої новини, але остання воля батьків то святе.
Брат досить швидко почав готувати будинок до продажу, але є один нюанс.
Будинок наповнений всілякими раритетними і досить химерними ляльками, які колекціонувала її мати.
Марк просить допомогти сестру розібратися з речами в будинку, щоб підготувати все до продажу. А за це обіцяє поділитися грошима.
Так брат і сестра поринають у таємниці своєї сімʼї, свого дому, і власні.
Вони будуть не готові до того, що вони накопають.
А ще вони, звісно, були не готові до того, що вночі ляльки матері можуть завдавати клопотів, іноді смертельних.
Мене інтригувала завʼязка, і дуже сподобалася кінцівка. А от в середині я буксувала. Ось ця частина з нагнітанням моторошності була занадто затягнута, і мені моментами було нуднувато.
Я б цю історію подивилася у вигляді фільму якогось дощового осіннього вечора.
А тоді б не змогла б спати, бо мені увижався б цей Пампкін.