Відгуки і рецензії читачів
11.11.2024
Я знаю, що ця книжка дуже багатьом подобається, і очевидно, що моя думка буде не популярною. Але я маю її висловити. Це єдина книга, яка йшла мені настільки тяжко. Я мучила її близько двох місяців, читаючи по 15-20 сторінок за вечір максимум. Почну з очевидного плюсу цієї книги. Вона розповідає про життя, побут та традиції кримських татар. І цю частину було дуже цікаво читати, адже раніше ця тема проходила повз мене. Я відчувала одночасно гордість за те, що ми живемо в одній країні з такими людьми, та біль за те, скільки страждань вони пережили через нашого хворого сусіда. Але головним чинником, що вплинув на мою негативну думку є те, що я зовсім не прикипіла до всіх персонажів. Мені було все одно, що з ними буде, які в них романтичні стосунки, чи які стосунки в родині. Для мене всі персонажі були просто на фоні розповіді про побут кримських татар. Мабуть тому в голові зринає думка, що мабуть краще було б, щоб книжка була нон-фікшн а не художньою.
А ще я часто задаю собі питання, а чи стала б ця книга такою популярною, якби не було війни? Думаю, що ні. Її феномен саме в тому, що вона вийшла в правильно обраний час. Саме тоді, коли ми з жагою поглинаємо всю інформацію про нашу історію та культуру.
Читаючи книгу, мене тіпало від кожного слова росіян про те, що Крим завжди був російським і що Україна не окрема від них держава. Може саме через це мене вистачало лише на 20 сторінок за раз бо ці слова в тексті мене просто обурювали та хотілось просто пожбурити книгу об стіну. А ще в книзі багато думок про те, що Крим неодмінно повернеться додому, а це саме те, що ми хочемо чути і віримо, що саме так і буде.
У будь-якому разі історія варта уваги, хоча б для того, щоб зрозуміти хто такі кримські татари.
А ще я часто задаю собі питання, а чи стала б ця книга такою популярною, якби не було війни? Думаю, що ні. Її феномен саме в тому, що вона вийшла в правильно обраний час. Саме тоді, коли ми з жагою поглинаємо всю інформацію про нашу історію та культуру.
Читаючи книгу, мене тіпало від кожного слова росіян про те, що Крим завжди був російським і що Україна не окрема від них держава. Може саме через це мене вистачало лише на 20 сторінок за раз бо ці слова в тексті мене просто обурювали та хотілось просто пожбурити книгу об стіну. А ще в книзі багато думок про те, що Крим неодмінно повернеться додому, а це саме те, що ми хочемо чути і віримо, що саме так і буде.
У будь-якому разі історія варта уваги, хоча б для того, щоб зрозуміти хто такі кримські татари.
09.10.2024
Мені важко було уявити що ж саме я прочитаю у цій книнзі. Раніше я уже читала книгу про крим, але там були саме розповіді людей. Але в цій книзі історія, в котрій поєдналося все можливе, що може бути в Криму. Саме там можуть жити і українці і коимські татари і русскіє. Саме там на етнічній території кримвських татар, на українській території відбувалися події, що увійшли в історію.
Так, багато чого важливого і непоправного відбувалося на території Криму. Багато суперечок, переслідувань, зниклих людей, виселень. Влни будували свій світ, школи, освіту, але їх знову і знову тримали в кулаці, не зважаючи що то Україна, там панував рускій мір. І саме це найбільше вражало, що там ввесь час насаджували оосійську мову, культуру, чи то пак безкультруність. Вони боролися за своє, але ворог завше вміє притиснути, вигнати або ж знищити тих хто проти. А захоплення Криму так взагалі розв'язало руки тим нелюдам і їх свавіля неслося вулицями півострова.
Та я захоплювалася кримськими татарами, їх волею, духом, силою, бажанням вберегти своє.
Звісно є дуже багато негативного і зі сторони України щодо Криму, але усі ми знаємо, чому все так було.
Це була книга відкриття і пізнання. Я побачила кримчан з іншої сторони, як і те що там відбувалося. Я думаю її варто читати усім, щоб розуміти і знову ж таки пам'ятати.
19.09.2024
Книга неймовірна , так гарно і так проникливо історію про півострів мало хто може написати , але авторка впоралась з цим на всі 100. Раджу кожному свідомому українцю прочитати її, і зрозуміти настрій та відчуття кримчан в ті часи , традиції,атмосфера , враження все передане в цьому романі .
24.07.2024
Скажу чесно, до прочитання книги я була далекою від ситуації в Криму. Але з першої сторінки відчуваєш колорит півострову, переймаєшся історіями персонажів, їхніми думками, та подіями, що там відбувались. І на останніх сторінках є певне відчуття туги, що так все сталось. Та віримо, що півострів повернеться додому. Дякую авторці за якісну книгу, описана історія руйнує багато стереотипів про кримчан, змушує думати і цікавитись Кримом. Бажаю успіхів у майбутніх роботах
15.07.2024
Мені важко сприймати цю книгу як фікцію - художній вимисел без претензії на історичну правду (хоч так воно і є), бо цілком очевидно (якщо ні, то почитайте "Подяки"), що сюжет роману - це клаптикова ковдра з чиїхось життєвих історій, спогадів і одкровень упереміш із репортажними даними про всім відомі події. Важко, ще й тому, що кожен "спогад" і кожна деталь настільки "персоніфіковані", настільки всипані всякими дрібничками (інколи милими, інколи страшними), що розумієш - ця історія зовсім не вигадана, ні!
Етнокультура Криму, рефлексії на тему депортації, анексія, війна й трохи надміру пафосна лінія інтеліґентного патріотизму - ця книга формує багатовимірну картину життя на "спірній" території.
В центрі уваги компанія молодих людей - такий собі культурний десант в особі етнічної росіянки, кількох українців та кількох кримських татар, що дружать, закохуються, будують плани на життя й мріють про нове, краще майбутнє. Чи варто казати, яка напасть руйнує всі ці мрії?
Символічна трансформація головної героїні (вона ж оповідачка) з Утаєвої в Оксану - це дуже красномовний прийом: дівчина, що все життя сумнівалася в своїй ідентичності, нарешті відкидає усі сумніви й робить крок у нове майбутнє...
Етнокультура Криму, рефлексії на тему депортації, анексія, війна й трохи надміру пафосна лінія інтеліґентного патріотизму - ця книга формує багатовимірну картину життя на "спірній" території.
В центрі уваги компанія молодих людей - такий собі культурний десант в особі етнічної росіянки, кількох українців та кількох кримських татар, що дружать, закохуються, будують плани на життя й мріють про нове, краще майбутнє. Чи варто казати, яка напасть руйнує всі ці мрії?
Символічна трансформація головної героїні (вона ж оповідачка) з Утаєвої в Оксану - це дуже красномовний прийом: дівчина, що все життя сумнівалася в своїй ідентичності, нарешті відкидає усі сумніви й робить крок у нове майбутнє...
12.07.2024
Одна з найпопулярніших книг про Крим, які я знаю.
Давно хотіла прочитати її.
Читала довго - цілий тиждень… Бо написано важко… Багато кримсько-татарських слів, речень і цілих абзаців (з перекладом, але все одно очам було незручно).
Книга наче художня і в той час було багато історичних фактів. Це доречі історичний роман, яких я прочитала немало, але цей дався важко…
Але все одно було цікаво. Книга важлива.
Було б корисно ввести її у шкільну програму і обговорювати усім разом. Думаю варто дітей вчити критичному мисленню якомога раніше.
Для мене було шоком дізнатися, що сама авторка Анастасія Левкова взагалі ніякого відношення до Криму немає… Просто написано так, ніби то якась автобіографія. А виявляється Анастасія вивчала багато матеріалів і спілкувалася з багатьма кримськими істориками, громадськими діячами і журналістами, щоб написати достовірну історію. І ця робота дуже відчувається…
Книга спонукає дістати свої старі фото з відпочинку у Судаку, Коктебелі і Алупки, знайти сувеніри.. А також хочеться дізнатися більше про Крим - подивитися документальні фільми чи цікаві інтервʼю.
Сподіваюся українці зможуть повернутися на цей неймовірний півострів як повноцінні мешканці…Вірю у це.
Давно хотіла прочитати її.
Читала довго - цілий тиждень… Бо написано важко… Багато кримсько-татарських слів, речень і цілих абзаців (з перекладом, але все одно очам було незручно).
Книга наче художня і в той час було багато історичних фактів. Це доречі історичний роман, яких я прочитала немало, але цей дався важко…
Але все одно було цікаво. Книга важлива.
Було б корисно ввести її у шкільну програму і обговорювати усім разом. Думаю варто дітей вчити критичному мисленню якомога раніше.
Для мене було шоком дізнатися, що сама авторка Анастасія Левкова взагалі ніякого відношення до Криму немає… Просто написано так, ніби то якась автобіографія. А виявляється Анастасія вивчала багато матеріалів і спілкувалася з багатьма кримськими істориками, громадськими діячами і журналістами, щоб написати достовірну історію. І ця робота дуже відчувається…
Книга спонукає дістати свої старі фото з відпочинку у Судаку, Коктебелі і Алупки, знайти сувеніри.. А також хочеться дізнатися більше про Крим - подивитися документальні фільми чи цікаві інтервʼю.
Сподіваюся українці зможуть повернутися на цей неймовірний півострів як повноцінні мешканці…Вірю у це.
29.05.2024
Цю книгу я починала читати в електронному додатку "Лабораторія" і вона мені настільки сподобалася, що я потім придбала паперову версію, бо зрозуміла, що буду перечитувати цю книгу неодноразово. Якщо ви ніколи не замислювалися, чому все так склалося з анексією Криму, то ця книга дає відповіді на багато запитань. Після прочитання цієї книги мені одразу захотілося дізнатися більше про кримських татар, вивчити їх мову, прочитати ще купу іншої додаткової літератури. Роман написаний дуже цікаво та інформативно, з одного боку цікаво з іншого сумно, що стільки інформації від нас приховувалося і люди на материку поняття зеленого не мали як там живеться кримським татарам. Сумно, що багато хто навіть і не відав про їх заслання та повернення до Криму лише у 90х роках і де вони знову почали все спочатку. Дуже цікаво описані традиції, до яких долучаєшся думками. Також описані стереотипи про Крим в цілому та про його жителів. Про відпочинок і про стосунки між материковою частиною та півостровом. Про реальне ставлення щодо анексії та референдуму. Я цю книгу щиро раджу всім прочитати, бо вона відкриває очі. Її корисно читати в будь-якому віці як і перечитувати, оскільки в різному віці сприймаєш все по-різному. Ця книга займає місце на топ-поличці книг у мене, де книги, які отримали найвищу оцінку від мене.
25.04.2024
Це історія дорослішання гг в Криму.
Перша половина книги присвячена трагедії кримських татар, яких депортували в часи СРСР, а тепер вони приклали надлюдських зусиль, щоб повернутися на рідну землю.
Але все ще потерпають від зверхнього ставлення тих, кого заселили в їхні оселі.
Друга частина, звісно, присвячена анексії Криму росією в 2014 році.
І читати все це було дуже важко.
Головна героїня дуже травмована особистість із самого дитинства, вона забагато бере на себе вини - за все.
За те, що батько з нею погано поводився в дитинстві.
За те, що в Криму погано ставляться до кримських татар.
За те, що в Криму не говорять українською.
За те, що її колишній кепкував з неї щодо її поглядів на життя.
За те, що вона росіянка від народження.
За те, що росія окупувала Крим.
Напевно авторка намагалася показати цим, що кожен має нести свою власну відповідальність, що ми всі частинки одного цілого.
Але іноді гг перебирала міру в своєму самокопанні.
Цю книгу має прочитати кожен.
Вона має бути перекладена всіма мовами світу. Щоб правда ширилася світом.
Я зараз бачу як все більше і більше українських читачів толерує твори, які тим чи іншим чином звʼязані з країною-агресором. Мовляв, вони ж уже написані, що вже поробиш.
Але, якщо і читати книги, де присутні руські, то тільки такі. Де показана вся суть руського міра, а не її романтизована, спотворена картинка.
Книга дуже важлива, але дуже морально важка.
Вона вбила мою менталочку повністю.
Після її прочитання хочеться згорнутися калачиком і плакати.
Перша половина книги присвячена трагедії кримських татар, яких депортували в часи СРСР, а тепер вони приклали надлюдських зусиль, щоб повернутися на рідну землю.
Але все ще потерпають від зверхнього ставлення тих, кого заселили в їхні оселі.
Друга частина, звісно, присвячена анексії Криму росією в 2014 році.
І читати все це було дуже важко.
Головна героїня дуже травмована особистість із самого дитинства, вона забагато бере на себе вини - за все.
За те, що батько з нею погано поводився в дитинстві.
За те, що в Криму погано ставляться до кримських татар.
За те, що в Криму не говорять українською.
За те, що її колишній кепкував з неї щодо її поглядів на життя.
За те, що вона росіянка від народження.
За те, що росія окупувала Крим.
Напевно авторка намагалася показати цим, що кожен має нести свою власну відповідальність, що ми всі частинки одного цілого.
Але іноді гг перебирала міру в своєму самокопанні.
Цю книгу має прочитати кожен.
Вона має бути перекладена всіма мовами світу. Щоб правда ширилася світом.
Я зараз бачу як все більше і більше українських читачів толерує твори, які тим чи іншим чином звʼязані з країною-агресором. Мовляв, вони ж уже написані, що вже поробиш.
Але, якщо і читати книги, де присутні руські, то тільки такі. Де показана вся суть руського міра, а не її романтизована, спотворена картинка.
Книга дуже важлива, але дуже морально важка.
Вона вбила мою менталочку повністю.
Після її прочитання хочеться згорнутися калачиком і плакати.
19.04.2024
Ця книга дійсно емоційна і глибока. Це про дівчину з Криму, росіянку по крові, але українку і майже кримську татарку в розумі та серці. Розповідає про її життя, про те, як вона дружила з кримськими татарами та відкривала для себе їхню культуру.
У ній описано дуже багато кримськотатарських традицій і фраз. У книзі розповідалося про її життя та різні стосунки, травми та рішення. Через її життя ми бачимо історію Криму. Це показало, як люди вірили в уряд і сподівалися, що той їх підтримає та захистить, але нічого цього не сталося.
Найцікавіше те, що авторка ніколи не жила в Криму, але, збираючи кримські історії, вона за окопом відкрила цілий світ традицій і культури цієї землі.
Вся історія з боку головного героя. Вона дуже вдумлива і має багато спогадів про своє життя, культуру Криму, історію своєї родини. Я прожила кожну мить її життя як своє. Ми бачимо кількох її друзів, і всі вони дуже різні, але «Як вони можуть піти, якщо вони люблять один одного». Я вважаю, що дуже цікавим персонажем був її хлопець, якого вона дуже любила, але у якого було так багато дивних думок. Він дійсно не поважав її культуру, не розумів Крим і не намагався.
Я не очікувала багато лише тому, що я мало знала про книгу. Я розуміла, що взагалі ніколи не думала про кримчан. Я не знала їхньої культури, їхньої історії тощо.
І мене вразило, що є важлива дата для кримських татар – 18 травня, але я ніколи про неї не чула, не помічала ні в школі, ні взагалі по життю. Це день пам'яті депортації кримських татар.
Мені дуже сподобалося читати її. Вона приковує увагу з перших сторінок, тому що дуже цікаво зрозуміти, в якій культурі виросла та що бачила ця дівчина, як насправді всі люди в Криму ставилися до російської окупації.
У ній описано дуже багато кримськотатарських традицій і фраз. У книзі розповідалося про її життя та різні стосунки, травми та рішення. Через її життя ми бачимо історію Криму. Це показало, як люди вірили в уряд і сподівалися, що той їх підтримає та захистить, але нічого цього не сталося.
Найцікавіше те, що авторка ніколи не жила в Криму, але, збираючи кримські історії, вона за окопом відкрила цілий світ традицій і культури цієї землі.
Вся історія з боку головного героя. Вона дуже вдумлива і має багато спогадів про своє життя, культуру Криму, історію своєї родини. Я прожила кожну мить її життя як своє. Ми бачимо кількох її друзів, і всі вони дуже різні, але «Як вони можуть піти, якщо вони люблять один одного». Я вважаю, що дуже цікавим персонажем був її хлопець, якого вона дуже любила, але у якого було так багато дивних думок. Він дійсно не поважав її культуру, не розумів Крим і не намагався.
Я не очікувала багато лише тому, що я мало знала про книгу. Я розуміла, що взагалі ніколи не думала про кримчан. Я не знала їхньої культури, їхньої історії тощо.
І мене вразило, що є важлива дата для кримських татар – 18 травня, але я ніколи про неї не чула, не помічала ні в школі, ні взагалі по життю. Це день пам'яті депортації кримських татар.
Мені дуже сподобалося читати її. Вона приковує увагу з перших сторінок, тому що дуже цікаво зрозуміти, в якій культурі виросла та що бачила ця дівчина, як насправді всі люди в Криму ставилися до російської окупації.
17.04.2024
А що ви знаєте про Крим? Ні, не те, що там море, пляж і тепло! А що ви знаєте про історію Криму? Українського Криму. Я особисто, не багато знала лише про депортацію кримських татар та й усе. А як взагалі в Криму, чим живуть кримчани і як сталося те, що є зараз там, я не знала. Та й не було звідки брати таку інформацію. А от ця книга просто в десятку, як-то кажуть.
Починаючи з дитинства головної героїні ми дізнаємося про життя в Криму українців, росіян, татар. На прикладі простих людей, їх відносин та взаємин, слів та вчинків. Пройдемо шлях пошуку себе, своєї ідентичності та приналежності. Дорослішаючи, вона покаже весь шлях Криму аж до анексії.
Як впливала росія та "вєлікая" російська культура, як знецінювалось та опускалось до рівня "село" все українське, яких зусиль коштувало татарам їхнє повернення на рідну землю. Тут так багато всього важливого... На кожній сторінці чиїсь слова чи вчинки, які хочеться запам'ятати і розказувати іншим.
Мені складно писати відгук на такі важливі книги. Адже це не просто якась цікава та захоплююча пригода, а це наша історія. Це життя частини нашої Батьківщини, яку ми, в епоху тотального розповсюдження інформації, на жаль, не знаємо. Чи не хочемо знати....
Отак вони і жили з такою думкою, що материковій Україні немає діла до тих, хто за Перекопом. Але і з однієї, і з іншої сторони є земля. І ця земля єдина. Так було, і так має бути. І кожен з нас повинен це знати та пам'ятати.
Я рекомендую щиро цю книгу всім, хто цікавиться історією України та її Криму. Хто не байдужий до подій та історичних процесів, які відбуваються в нашій сучасній країні. Хто хоче думати і задумуватись над кожним прочитаним словом та робити свої висновки. Читайте, дізнавайтесь, думайте!
Починаючи з дитинства головної героїні ми дізнаємося про життя в Криму українців, росіян, татар. На прикладі простих людей, їх відносин та взаємин, слів та вчинків. Пройдемо шлях пошуку себе, своєї ідентичності та приналежності. Дорослішаючи, вона покаже весь шлях Криму аж до анексії.
Як впливала росія та "вєлікая" російська культура, як знецінювалось та опускалось до рівня "село" все українське, яких зусиль коштувало татарам їхнє повернення на рідну землю. Тут так багато всього важливого... На кожній сторінці чиїсь слова чи вчинки, які хочеться запам'ятати і розказувати іншим.
Мені складно писати відгук на такі важливі книги. Адже це не просто якась цікава та захоплююча пригода, а це наша історія. Це життя частини нашої Батьківщини, яку ми, в епоху тотального розповсюдження інформації, на жаль, не знаємо. Чи не хочемо знати....
Отак вони і жили з такою думкою, що материковій Україні немає діла до тих, хто за Перекопом. Але і з однієї, і з іншої сторони є земля. І ця земля єдина. Так було, і так має бути. І кожен з нас повинен це знати та пам'ятати.
Я рекомендую щиро цю книгу всім, хто цікавиться історією України та її Криму. Хто не байдужий до подій та історичних процесів, які відбуваються в нашій сучасній країні. Хто хоче думати і задумуватись над кожним прочитаним словом та робити свої висновки. Читайте, дізнавайтесь, думайте!
17.04.2024
Крим - це Україна.
Я читаю багато книг про війну,але не про війну в Україні. Це особисте.
Я не рахувала скільки раз щось стискалось в грудях при прочитані. Але не раз.
Я вірю в перемогу і в те,що ми поїдемо влітку на море в Крим. Але розумію,що це довгий і дуже важкий шлях.А ціна - найвища.
Для мене ця книга більше про самоідентифікацію. Пошук себе та свого місця в світі. Про справедливість та рівність. Про повагу та дружбу. Та про Україну,яка вистоїть та розквітне під мирним небом
Я читаю багато книг про війну,але не про війну в Україні. Це особисте.
Я не рахувала скільки раз щось стискалось в грудях при прочитані. Але не раз.
Я вірю в перемогу і в те,що ми поїдемо влітку на море в Крим. Але розумію,що це довгий і дуже важкий шлях.А ціна - найвища.
Для мене ця книга більше про самоідентифікацію. Пошук себе та свого місця в світі. Про справедливість та рівність. Про повагу та дружбу. Та про Україну,яка вистоїть та розквітне під мирним небом
07.04.2024
я була переконана, що це автобіографічна повість, тому що мені складно уявити як людина могла так чітко і з такою любов’ю описувати сюжети, героїв, події.
Дуже відгукнулись переживання героїні, протиставлення виховання і родинної історії і власної самоідентифікації. невловиме відчуття і привʼязка до речей, яке важко пояснити самому собі.
Останні сторінок 10 плакала. Справді неймовірна книга, хочеться мати можливість знову прочитати її вперше.
Дуже відгукнулись переживання героїні, протиставлення виховання і родинної історії і власної самоідентифікації. невловиме відчуття і привʼязка до речей, яке важко пояснити самому собі.
Останні сторінок 10 плакала. Справді неймовірна книга, хочеться мати можливість знову прочитати її вперше.
01.03.2024
Я ніколи не була в Криму, тому книга стала справжнім знайомством з півостровом. Було цікаво і одночасно багато в чому боляче дізнаватись про його життя, спостерігати стосунки між народами, що його населяють, бачити вразливі місця і бути німим свідком того, як підступно, нахабно і цілеспрямовано обплутує його своїми тенетами росія. Але не лише життя півострова зображено в книзі. Не менш важливою була тут і самоідентифікація головної героїні. Через роки ми бачимо не лише її перетворення з дитини на дорослу жінку, а і еволюцію її сприйняття себе, шлях до набуття національної ідентичності. Ти ніби слідкуєш за конкретною людиною, а ніби дивишся на ціле покоління. Дуже щемка для мене історія, хоч і написана неймовірно простою і живою мовою. Читалась книга дуже швидко, змушуючи при цьому багато думати. Перед тим, як братись за книгу, очікувала, що не розділятиму загального гайпу навколо історії і позбудусь від книги після прочитання, але зараз розумію, що книга лишається зі мною і точно буде перечитана в майбутньому. Після прочитання книги у мене виникло стійке бажання радити її абсолютно всім навколо. Тож і цим відгуком активно закликаю познайомитись з історією, якщо ще цього не зробили.
11.02.2024
Що для нас Крим? Відпочинок, море, сонце і гори. Кожен з нас знає про Ластівчине гніздо, Карадаг та Лисячу бухту. Для нас Ялта, Коктебель, Євпаторія та багато інших є звичними місцями для відпочинку. Крим — це дитинство майже кожного з нас...
Та чи знаємо ми справжній Крим? З його легендами, традиціями та неповторністю, з його сонячністю і красою, з його мультикультурністю і в той же час єдністю цих культур? Я не знала... Допоки не прочитала "За Перекопом є земля". Я побачила Крим іншим. Тепер це для мене не тільки туристичне місце, не тільки гори і море, а ще й люди, які попри все повертаються додому, через багато років, змушені починати все з нуля, та все ж на рідній землі, готові відстоювати своє право на неї і відроджувати культуру свого народу на цій території; це традиції — різноманітні і цікаві, давні, як і сама історія Криму і важливі для всіх; це мова – яка так майстерно вплетена в твір авторкою, що іноді не відчуваєш цього переходу між мовами і ніби сама говориш кримсько-татарською... Я закохалась в цей роман і готова закохувати в нього інших.
Він важливий не тільки красою свого написання, а й важливістю тих проблем, що в ньому порушені. Від соціально-політичних, до культурних — все в цьому романі наштовхувало на роздуми та викликало емоції.
Роман, який хочеться перечитувати і який однозначно буде ще не раз прочитаний.
Та чи знаємо ми справжній Крим? З його легендами, традиціями та неповторністю, з його сонячністю і красою, з його мультикультурністю і в той же час єдністю цих культур? Я не знала... Допоки не прочитала "За Перекопом є земля". Я побачила Крим іншим. Тепер це для мене не тільки туристичне місце, не тільки гори і море, а ще й люди, які попри все повертаються додому, через багато років, змушені починати все з нуля, та все ж на рідній землі, готові відстоювати своє право на неї і відроджувати культуру свого народу на цій території; це традиції — різноманітні і цікаві, давні, як і сама історія Криму і важливі для всіх; це мова – яка так майстерно вплетена в твір авторкою, що іноді не відчуваєш цього переходу між мовами і ніби сама говориш кримсько-татарською... Я закохалась в цей роман і готова закохувати в нього інших.
Він важливий не тільки красою свого написання, а й важливістю тих проблем, що в ньому порушені. Від соціально-політичних, до культурних — все в цьому романі наштовхувало на роздуми та викликало емоції.
Роман, який хочеться перечитувати і який однозначно буде ще не раз прочитаний.
10.02.2024
Читаючи роман, я поринала в роздуми про те, що ж таке Батьківщина, національна ідея, територіальна та духовна цілісність держави, адже ми такі різні в містах і селах:
«― За Перекопом землі немає, ― відповіла я кримською приказкою.
― За Перекопом землі немає, ― повторив він. І, сміючись, запитав: ― А немає ― з якого боку Перекопу?»
Я ніколи не була в Криму, тому для мене за Перекопом була земля з чужих слів: гранати й інжир, кипариси та море, стародавні руїни і поганий сервіс на курортах, пахлава медова та чебуреки на пляжі. Мабуть, я ніколи й не хотіла до Криму. Я хотіла поїхати на море, але моя мрія точно не Південний берег Криму. Крим почав відкриватися по-іншому після 2014 року, коли новина про анексію вибила зі звичного руху буднів. Так, я, як і головна героїня роману, знала про історію кримських татар, але ніколи не брала близько до серця. У кожного є своя сімейна історія, свій біль, голод…
Прочитавши роман, я змогла по-новому подивитися на півострів, його жителів, проблему ідентичності та ставлення центральної влади до корінного населення. Мені відгукується прочитане, адже я бачу в цьому тексті не лише проблеми характерні для киримли, а й те, що призвело до відштовхування українського в центральній та східній Україні.
«― За Перекопом землі немає, ― відповіла я кримською приказкою.
― За Перекопом землі немає, ― повторив він. І, сміючись, запитав: ― А немає ― з якого боку Перекопу?»
Я ніколи не була в Криму, тому для мене за Перекопом була земля з чужих слів: гранати й інжир, кипариси та море, стародавні руїни і поганий сервіс на курортах, пахлава медова та чебуреки на пляжі. Мабуть, я ніколи й не хотіла до Криму. Я хотіла поїхати на море, але моя мрія точно не Південний берег Криму. Крим почав відкриватися по-іншому після 2014 року, коли новина про анексію вибила зі звичного руху буднів. Так, я, як і головна героїня роману, знала про історію кримських татар, але ніколи не брала близько до серця. У кожного є своя сімейна історія, свій біль, голод…
Прочитавши роман, я змогла по-новому подивитися на півострів, його жителів, проблему ідентичності та ставлення центральної влади до корінного населення. Мені відгукується прочитане, адже я бачу в цьому тексті не лише проблеми характерні для киримли, а й те, що призвело до відштовхування українського в центральній та східній Україні.
10.02.2024
«За Перекопом землі немає» - популярний вислів у Кrиму. Адже там, на материку, може й нічого потрібного для кримчан немає. Там свої правила, інтереси, влада, інше життя, там «мова». Ця фраза стала й умовним позначенням того, що зв’язки між цими частинами держави мізерні, не плекані і не доглянуті. А вкладав, думаю, у такий вислів кожен своє: комусь було прикро, а хтось і не потребував приналежності.
Головна героїня зростає у роsійськомовній сім‘ї та ідентифікує себе роsіянкою за національністю. Дружить вона і з українцями, і з кримськими татарами. З роману читач дізнається багато про традиції, культуру, історію кримських татар, про шляхи формування спільноти, про повсякденне життя в Бахчисараї. Тут і проблеми самовизначення, самоідентифікації, мови. Про те, в якому середовищі зростала молодь Криму до 2014 року, що відбувалось після початку збройного конфлікту та що принесло повномасштабне вторгнення.
На початку мене тригернула поїздка героїні в mosкву, з оцими побіжними екскурсіями умовною величчю в сірості. Я там бути не хотіла, навіть у видуманому світі. Але усім подіям у сюжеті є своє пояснення і місце. Це шлях формування свідомості багатьох, які бачили перед собою палець, що манить звідти. «За Перекопом землі немає», а за Керчю вона є?
Так, у книжці далеко не лише про історію кримських татар. Вона дає потужний поштовх ще раз задуматись над тим, що відчуває людина, яка обирає інший шлях, аніж той, що продиктований сім’єю, оточенням, пропаgандою. Які потрібні внутрішні ресурси, щоб свідомо змінити свою ідентичність? Що після цього залишиться? Оця сила і прагнення свободи притаманні нашій героїні.
«… ми не примажемось. Ми долучимось.».
Роман цікавий і змістовний. Без карколомних подій і пригод. Для роздумів.
Головна героїня зростає у роsійськомовній сім‘ї та ідентифікує себе роsіянкою за національністю. Дружить вона і з українцями, і з кримськими татарами. З роману читач дізнається багато про традиції, культуру, історію кримських татар, про шляхи формування спільноти, про повсякденне життя в Бахчисараї. Тут і проблеми самовизначення, самоідентифікації, мови. Про те, в якому середовищі зростала молодь Криму до 2014 року, що відбувалось після початку збройного конфлікту та що принесло повномасштабне вторгнення.
На початку мене тригернула поїздка героїні в mosкву, з оцими побіжними екскурсіями умовною величчю в сірості. Я там бути не хотіла, навіть у видуманому світі. Але усім подіям у сюжеті є своє пояснення і місце. Це шлях формування свідомості багатьох, які бачили перед собою палець, що манить звідти. «За Перекопом землі немає», а за Керчю вона є?
Так, у книжці далеко не лише про історію кримських татар. Вона дає потужний поштовх ще раз задуматись над тим, що відчуває людина, яка обирає інший шлях, аніж той, що продиктований сім’єю, оточенням, пропаgандою. Які потрібні внутрішні ресурси, щоб свідомо змінити свою ідентичність? Що після цього залишиться? Оця сила і прагнення свободи притаманні нашій героїні.
«… ми не примажемось. Ми долучимось.».
Роман цікавий і змістовний. Без карколомних подій і пригод. Для роздумів.
06.02.2024
"Пам'ять, як море, то викидатиме спогади на берег, то ховатиме їх на дно, як водорості, як мушлі, але нічого, нічого з неї не зникне"
Це книга, яка перекопала весь мій внутрішній світ і всі мої уявлення про Крим сповна. Чи була я в Криму? Так, відпочивала декілька років поспіль! Чи знала я щось детально про нього? Ні, практично нічого! (Я знала історію Криму, знала про депортацію кримських татар, частково знала про їх повернення, але я нічого не знала за межами туристичного Криму). Я теж була серед тих, які не знали що відбувається у Криму в 2014 році, я теж була серед тих, які уявлення не мали, що відбувається там за Перекопом з кримськими татарами чи з українцями опісля. Незагоєна рана...наш Крим.
Анастасія Левкова зуміла розкрити Крим через траєкторію життя трьох героїнь: Аліє (кримської татарки), Альони (українки), та головної героїні -Утаєвої (росіянки), від імені якої пишеться книга, . Її ім'я ми довідаємось лише при кінці книжки, як і її родинну історію.
Основа цього роману саме Утаєва, її родинні секрети, її формування як українки, її друзі та її кохання.
Кримські татари в Криму - корінне населення! Та для більшості "понаїхавших" вони були "прєдатєлі" і дітей кримських татар гнобили. Один з них навіть вибілював собі шкіру лимонним соком, щоб стати "таким як усі", та як усі, кримські татари не стали і до сьогодні. Унікальний народ з унікальною історією, легендами та традиціями і Анастасія Левкова по вінця насичує книжку "За Перекопом є земля. Кримський роман" їхніми культурними надбаннями.
Я частково культурологиня і цю ж професію обирає головна героїня, так-так, та що росіянка в Криму, яка пише про українські традиції та традиції кримських татар. Яка спочатку захоплюється Достоєвським, Пушкіним, Лєрмонтовим, та завдяки вчительці української мови та літератури Олені Василівні, яка "прокладе колії, якими зможуть рухатись думки" про українське, Утаєва стане захоплюватись Багряним, Баркою, Костенко, Чорноволом та іншими. Вона зрозуміє, що "щоб існував Булгаков...їм треба було розстріляти у Сандармоху Валер'яна Підмогильного і Миколу Зерова". Чому досі цього не розуміють ще так багато українців?..
Вона опише холодну і незатишну Москву, Київ і Революцію Гідності, проукраїнський Майдан в серці Криму. Опише про сміливих українських кримчан, про перевертнів з СБУ в ФСБ, про армію вірних присязі і тих, які її зрадили, про бездіяльність української влади і діяльність sоsійської. А ще про "глибоку стурбованість" європейської преси.
Останні 150 сторінок тексту немов цвяхи вбивались у моє серце. Де були усі ми? Чому не подали руку допомоги? Чому зрадили їх? "З Криму це все почалось, але Кримом це не закінчиться". Тоді в 2014 р. ці слова були пророчі. Справді, Україна відкуповувалась Кримом. Ось така жертва, та її було замало загарбникам. Вони пішли далі трощити своєю бульдозерною системою Донецьк. А з лютого 2022 року хочуть розтрощити і всю Україну.
Я з важким серцем пишу відгук, але я знаю, я вірю, я сподіваюсь, що "ми всі колись туди повернемось", у наш сонячний Крим, навіть якщо для головної героїні це безпідставний оптимізм. Ми побачимо, як майорить синьо-жовтий прапор і ми зможемо випити міцної кави у кримських татар та з’їсти їх неперевершений, налитий сонцем виноград; скупатись у морі та піднятись на Ай-Петрі; погуляти галереями Ханського палацу в Бахчисараї…Цей оптимізм головної героїні дає і мені стимул мріяти, бо хто я така, щоб сперечатись з Анастасією Левковою!
Це книга, яка перекопала весь мій внутрішній світ і всі мої уявлення про Крим сповна. Чи була я в Криму? Так, відпочивала декілька років поспіль! Чи знала я щось детально про нього? Ні, практично нічого! (Я знала історію Криму, знала про депортацію кримських татар, частково знала про їх повернення, але я нічого не знала за межами туристичного Криму). Я теж була серед тих, які не знали що відбувається у Криму в 2014 році, я теж була серед тих, які уявлення не мали, що відбувається там за Перекопом з кримськими татарами чи з українцями опісля. Незагоєна рана...наш Крим.
Анастасія Левкова зуміла розкрити Крим через траєкторію життя трьох героїнь: Аліє (кримської татарки), Альони (українки), та головної героїні -Утаєвої (росіянки), від імені якої пишеться книга, . Її ім'я ми довідаємось лише при кінці книжки, як і її родинну історію.
Основа цього роману саме Утаєва, її родинні секрети, її формування як українки, її друзі та її кохання.
Кримські татари в Криму - корінне населення! Та для більшості "понаїхавших" вони були "прєдатєлі" і дітей кримських татар гнобили. Один з них навіть вибілював собі шкіру лимонним соком, щоб стати "таким як усі", та як усі, кримські татари не стали і до сьогодні. Унікальний народ з унікальною історією, легендами та традиціями і Анастасія Левкова по вінця насичує книжку "За Перекопом є земля. Кримський роман" їхніми культурними надбаннями.
Я частково культурологиня і цю ж професію обирає головна героїня, так-так, та що росіянка в Криму, яка пише про українські традиції та традиції кримських татар. Яка спочатку захоплюється Достоєвським, Пушкіним, Лєрмонтовим, та завдяки вчительці української мови та літератури Олені Василівні, яка "прокладе колії, якими зможуть рухатись думки" про українське, Утаєва стане захоплюватись Багряним, Баркою, Костенко, Чорноволом та іншими. Вона зрозуміє, що "щоб існував Булгаков...їм треба було розстріляти у Сандармоху Валер'яна Підмогильного і Миколу Зерова". Чому досі цього не розуміють ще так багато українців?..
Вона опише холодну і незатишну Москву, Київ і Революцію Гідності, проукраїнський Майдан в серці Криму. Опише про сміливих українських кримчан, про перевертнів з СБУ в ФСБ, про армію вірних присязі і тих, які її зрадили, про бездіяльність української влади і діяльність sоsійської. А ще про "глибоку стурбованість" європейської преси.
Останні 150 сторінок тексту немов цвяхи вбивались у моє серце. Де були усі ми? Чому не подали руку допомоги? Чому зрадили їх? "З Криму це все почалось, але Кримом це не закінчиться". Тоді в 2014 р. ці слова були пророчі. Справді, Україна відкуповувалась Кримом. Ось така жертва, та її було замало загарбникам. Вони пішли далі трощити своєю бульдозерною системою Донецьк. А з лютого 2022 року хочуть розтрощити і всю Україну.
Я з важким серцем пишу відгук, але я знаю, я вірю, я сподіваюсь, що "ми всі колись туди повернемось", у наш сонячний Крим, навіть якщо для головної героїні це безпідставний оптимізм. Ми побачимо, як майорить синьо-жовтий прапор і ми зможемо випити міцної кави у кримських татар та з’їсти їх неперевершений, налитий сонцем виноград; скупатись у морі та піднятись на Ай-Петрі; погуляти галереями Ханського палацу в Бахчисараї…Цей оптимізм головної героїні дає і мені стимул мріяти, бо хто я така, щоб сперечатись з Анастасією Левковою!
06.02.2024
Про цю книгу дізналася від дівчат з "Палає". Вони обрали її на книжковий клуб. А я одна з "Вовчиць")) Так співпало)))
Практично одразу відбулася презентація роману. Я познайомилася з авторкою - Анастасією Левковою. Вона підписала мені книгу. Надзвичайно красива жінка!
Для мене дуже корисним виявилося знайомство з цим твором. Бо я одна з тих людей, які свято вірили в те, що татари це злодії, які займаються захватом територій. Про це говорили з екранів телевізорів, це з прищуром транслювали "друзі" в Криму. В мене не було досвіду спілкування з кримськими татарами. Я ніколи не чула альтернативної думки. Цей роман відкрив очі на багато речей.
Не хочу спойлерити, можу тільки сказати, що ця книга варта вашої уваги)
Практично одразу відбулася презентація роману. Я познайомилася з авторкою - Анастасією Левковою. Вона підписала мені книгу. Надзвичайно красива жінка!
Для мене дуже корисним виявилося знайомство з цим твором. Бо я одна з тих людей, які свято вірили в те, що татари це злодії, які займаються захватом територій. Про це говорили з екранів телевізорів, це з прищуром транслювали "друзі" в Криму. В мене не було досвіду спілкування з кримськими татарами. Я ніколи не чула альтернативної думки. Цей роман відкрив очі на багато речей.
Не хочу спойлерити, можу тільки сказати, що ця книга варта вашої уваги)
06.02.2024
Книга мені дуже сподобалася, 10/10, бо вона допомогла дізнатися більше про кримських татар і Крим взагалі - це історія про Крим з початку 1990-х і по сьогодення. Через історію головної героїні розповідається про важливі, а часом жaxливi події: про корінних жителів киримли, про їх традиції, мову, дeпоpтaцiю, окупацію.
Сподобалась цитата "Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було poзстріляти у Сaндaрмоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова". І дійсно, якщо б не розстріляли більше 1000 видатних українських діячів культури, то де б були зараз їхні "достоєвські" і "лєрмонтови"...
А ще цей роман про пошук своєї ідентичності. "Чи можу я бути укрaїнкою, якщо мої батьки не укрaїнці, а я живу в Крuму. Хто ж я тоді?" - такі запитання ставить собі головна героїня.
Сподобалась цитата "Щоб існував Булгаков, сказав тоді Влад, їм треба було poзстріляти у Сaндaрмоху Валерʼяна Підмогильного і Миколу Зерова". І дійсно, якщо б не розстріляли більше 1000 видатних українських діячів культури, то де б були зараз їхні "достоєвські" і "лєрмонтови"...
А ще цей роман про пошук своєї ідентичності. "Чи можу я бути укрaїнкою, якщо мої батьки не укрaїнці, а я живу в Крuму. Хто ж я тоді?" - такі запитання ставить собі головна героїня.
06.02.2024
цей роман подібний на вінегрет у найкращому з можливих сенсів.
він подається як художній, хоча художня складова, направду, не така й важлива, герої не розкриваються сповна, а стосунки між ними виглядають дещо пластилінове. але мені особисто це зовсім не псувало насолоди від прочитання, бо у "вінегреті" є і інші, надзвичайно смачні складові.
для мене найголовнішими складовими стали етнографічна та історична. якщо ви, як і я, не надто знайомі з історією Криму та культурою кримських татар, авторка зробить вам одночасно боляче і дуже приємно. боляче від того, що повз вас пройшов такий пласт неймовірно яскравої і самобутньої культури, помережаної червоними нитками історії. тепло - бо можна доторкнутися до неї бодай ось через такі історії.
так, може здатися, що пані Левкова романтизує усе кримськотатарське, але здається, саме це і треба робити з культурами, що роками пригнічувалися імперією.
що мені впало у вічі -- герої роману надто обізнані, як на ті часи. звісно, я допускаю, що не усім людям пропаганда так замилювала очі, як мені чи моєму оточенню, та все ж важко було позбавитися від відчуття, що герої повернулися у період майдану з майбутнього і знають, що буде там, у 2022.
попри усі невеличкі недоліки, це чудова робота і вельми приємний роман. нехай він принесе вам кілька теплих вечорів з ароматами Чорного моря після спекотного дня :)
він подається як художній, хоча художня складова, направду, не така й важлива, герої не розкриваються сповна, а стосунки між ними виглядають дещо пластилінове. але мені особисто це зовсім не псувало насолоди від прочитання, бо у "вінегреті" є і інші, надзвичайно смачні складові.
для мене найголовнішими складовими стали етнографічна та історична. якщо ви, як і я, не надто знайомі з історією Криму та культурою кримських татар, авторка зробить вам одночасно боляче і дуже приємно. боляче від того, що повз вас пройшов такий пласт неймовірно яскравої і самобутньої культури, помережаної червоними нитками історії. тепло - бо можна доторкнутися до неї бодай ось через такі історії.
так, може здатися, що пані Левкова романтизує усе кримськотатарське, але здається, саме це і треба робити з культурами, що роками пригнічувалися імперією.
що мені впало у вічі -- герої роману надто обізнані, як на ті часи. звісно, я допускаю, що не усім людям пропаганда так замилювала очі, як мені чи моєму оточенню, та все ж важко було позбавитися від відчуття, що герої повернулися у період майдану з майбутнього і знають, що буде там, у 2022.
попри усі невеличкі недоліки, це чудова робота і вельми приємний роман. нехай він принесе вам кілька теплих вечорів з ароматами Чорного моря після спекотного дня :)
06.02.2024
Книга мені сподобалась. Не так, щоб 10/10, але сподобалась.
Вона мені в дечому нагадувала «Доцю», бо тут теж головна героїня вигадана, образ зібраний… в дечому були протиріччя, які відштовхували… але загалом книга цікава
Мене вразили два моменти: історії про кримських татар і їхні традиції, той весь біль втрати дому та відповідь на питання, чому так багато з них залишились в окупації. І другий момент - сама окупація. Яким не милим може стати життя, коли ти більше нічого не можеш вирішити…
Прекрасна книга в бібліотеці…
Вона мені в дечому нагадувала «Доцю», бо тут теж головна героїня вигадана, образ зібраний… в дечому були протиріччя, які відштовхували… але загалом книга цікава
Мене вразили два моменти: історії про кримських татар і їхні традиції, той весь біль втрати дому та відповідь на питання, чому так багато з них залишились в окупації. І другий момент - сама окупація. Яким не милим може стати життя, коли ти більше нічого не можеш вирішити…
Прекрасна книга в бібліотеці…
30.01.2024
Для мене "За Перекопом є земля" стала найкращою книгою у 2023 році.
Авторка розказує історію кримлів через героїв своєї історії. За чим було неймовірно цікаво спостерігати та відкривати для себе особливості їхньої культури, подоружувати куточками Криму разом із героями.
У романі, звичайно, підіймається аспект як росіяни поступово й методично готувалися до окупації півострова. Це було боляче читати. Я знала цей куточок України зі своїх подорожей влітку і, на жаль, у дитинстві засилля росіян не сприймалося загрозливо.
Рекомендую цю книгу для прочитання тим, хто ще не познайомився з нею. І дякую, видавництву, що обираєте такі книги
Авторка розказує історію кримлів через героїв своєї історії. За чим було неймовірно цікаво спостерігати та відкривати для себе особливості їхньої культури, подоружувати куточками Криму разом із героями.
У романі, звичайно, підіймається аспект як росіяни поступово й методично готувалися до окупації півострова. Це було боляче читати. Я знала цей куточок України зі своїх подорожей влітку і, на жаль, у дитинстві засилля росіян не сприймалося загрозливо.
Рекомендую цю книгу для прочитання тим, хто ще не познайомився з нею. І дякую, видавництву, що обираєте такі книги
25.01.2024
За Перекопом є земля - перший твір про Крим, який я прочитала. Він доторкнувся до найтонших граней душі, адже лінія роману охоплює нещодавнє історичне минуле, свідком якого я була.
Цей роман - енциклопедія життя кримськотатарського народу. В центрі показано життя родини, яка пережила виселення з Криму і повернулася на історичну Батьківщину.
Коли я читала, постійно згадувала, як я сприймала Крим і кримських татар у 2009-2013 роках під час перебування за Перекопом влітку. Фактично, я не знала, що це за народ і чому він бореться за право бути на своїх історичних землях навіть у 2000-х роках. Авторка цікаво і ненав'язливо розповідає про побут, культуру та історичну пам'ять кримських татар.
Я чітко простежила, як росіяни всіма можливими способами насаджували свою пропаганду. Як мешканці Криму палко вивчали "велікую" літературу, але не знали письменників, яких породила ця земля. Як корінний народ тихо виселили, а на заміну йому привезли росіян. Які згодом, під час повернення татар додому, майже зубами трималися за окуповані після виселення будинки.
Найболючіше було спостерігати, як окупанти захопили Крим без жодного пострілу. Як кримськотатарський народ продовжував свою боротьбу проти окупантів. Адже саме вони добре розуміють природу "визволителів".
Я перебуваючи на території материкової України, не могла зрозуміти, чому це сталось так просто і швидко.
Крим - земля, яка має багатовікову історію і як би росіяни не приписували цю територію собі, вона ніколи не буде їхньою.
Дякую за прекрасну книгу і можливість відкрити для себе Крим і прекрасний народ, який і сьогодні під окупацією показує, що Крим - це Україна. Українці і кримські татари - одна політична нація
Цей роман - енциклопедія життя кримськотатарського народу. В центрі показано життя родини, яка пережила виселення з Криму і повернулася на історичну Батьківщину.
Коли я читала, постійно згадувала, як я сприймала Крим і кримських татар у 2009-2013 роках під час перебування за Перекопом влітку. Фактично, я не знала, що це за народ і чому він бореться за право бути на своїх історичних землях навіть у 2000-х роках. Авторка цікаво і ненав'язливо розповідає про побут, культуру та історичну пам'ять кримських татар.
Я чітко простежила, як росіяни всіма можливими способами насаджували свою пропаганду. Як мешканці Криму палко вивчали "велікую" літературу, але не знали письменників, яких породила ця земля. Як корінний народ тихо виселили, а на заміну йому привезли росіян. Які згодом, під час повернення татар додому, майже зубами трималися за окуповані після виселення будинки.
Найболючіше було спостерігати, як окупанти захопили Крим без жодного пострілу. Як кримськотатарський народ продовжував свою боротьбу проти окупантів. Адже саме вони добре розуміють природу "визволителів".
Я перебуваючи на території материкової України, не могла зрозуміти, чому це сталось так просто і швидко.
Крим - земля, яка має багатовікову історію і як би росіяни не приписували цю територію собі, вона ніколи не буде їхньою.
Дякую за прекрасну книгу і можливість відкрити для себе Крим і прекрасний народ, який і сьогодні під окупацією показує, що Крим - це Україна. Українці і кримські татари - одна політична нація
22.01.2024
Активним українським читачам (особливо молоді) точно знайома ця книжка, тому що вона є однією з бестселерів українських книгарень 2023 року. Спочатку може здатися, що це просто книжка про Крим і куплятимуть цю книжку лише ті, хто цікавиться Кримом, або задається питанням “що з Кримом було не так, якщо його спіткала така доля в 2014 році”. Але все в рази глибше… Особисто я виокремила б основну ідею цього роману як “яку ж роль відіграє оточення в нашому житті”. Книжка ідеально підтверджує крилатий вислів “Скажи мені хто твій друг, а я скажу, хто ти”, тому що читаючи можна зрозуміти наступне: якщо ми будемо прагнути до людей тямущих, які мають правильне виховання та бекграунд, ми теж будемо такими. Оточення з самого малечку відіграє ВЕЛИЧЕЗНУ роль для нас. Саме наше оточення може допомогти нам визначити нашу ідентичність, зрозуміти, ким ми є насправді.
Письменниця дуже вдало описала Крим, починаючи з 90-их (дитинством головної героїні), також не можу не зауважити той факт, що письменниця не жила в Криму, але нею була зроблена величезна праця, в результаті якої ми і маємо цей твір. Читаючи роман, звісно, можна зрозуміти, що було з Кримом “не так” і що мала б зробити материкова частина України, щоб цьому запобігти. Єдине, що не дуже сподобалися певні любовні моменти, але в цілому книжка ВАУ. Працюючи, мені постійно хотілося закінчити роботу і мати вільний час, щоб якнайшвидше повернутися до читання цього твору. Як розумієте, далеко не кожна книжка може цим похвалитися. Якби була моя воля - заохотила б включити цю книжку до шкільної програми (самий раз її читати в 11 класі
Письменниця дуже вдало описала Крим, починаючи з 90-их (дитинством головної героїні), також не можу не зауважити той факт, що письменниця не жила в Криму, але нею була зроблена величезна праця, в результаті якої ми і маємо цей твір. Читаючи роман, звісно, можна зрозуміти, що було з Кримом “не так” і що мала б зробити материкова частина України, щоб цьому запобігти. Єдине, що не дуже сподобалися певні любовні моменти, але в цілому книжка ВАУ. Працюючи, мені постійно хотілося закінчити роботу і мати вільний час, щоб якнайшвидше повернутися до читання цього твору. Як розумієте, далеко не кожна книжка може цим похвалитися. Якби була моя воля - заохотила б включити цю книжку до шкільної програми (самий раз її читати в 11 класі
11.10.2023
Через історію однієї людини авторка знайомить нас з Кримом. А Крим - це не лише ЮБК. Це багатонаціональний і багатостраждальний край, історія і життя якого тісно пов'язані з кримськими татарами.
Роман поділений на три частини і кожна присвячена окремим аспектам.
Перша розкриває нам скриньку зі скарбами і ми поринаємо в культуру, традиції і мову кримських татар, слухаємо їхні родинні історії, як їх депортували, як вони намагалися повернутися, як вони призодили до своїх домівок, а їх звідки нові господарі виганяли. А вставки з мовою киримли - це взагалі любов
Роман поділений на три частини і кожна присвячена окремим аспектам.
Перша розкриває нам скриньку зі скарбами і ми поринаємо в культуру, традиції і мову кримських татар, слухаємо їхні родинні історії, як їх депортували, як вони намагалися повернутися, як вони призодили до своїх домівок, а їх звідки нові господарі виганяли. А вставки з мовою киримли - це взагалі любов
25.09.2023
Читала не відкладаючи надовго, книга, яка варта уваги. Все таки це роман, а не історична монографія про Крим, тому завищених очікувань не було. Написана цікаво, емоційно. Героїня немов водила вулицями і площами Криму, а потім було здивування що авторка немісцева. Обов'язково дам почитати друзям і залишу в своїй бібліотеці. Дякую авторці та видавництву
22.07.2023
Звичайний жіночий роман. Читати надзвичайно важко. Переповнений деталями і переживаннями паняночки.
Жодне сюжетне питання, що зачипається не знаходить свого розвитку. Є претензія на розгляд важких морально-етичних питань, але фони лише формулюються і залишаються без відповідей, навіть приблизних.
Частково наявні шаблонні міфи, які говорять про поверхневість підготовки до написання.
Варто було назвати "Переживання паняночки і кримські татари".
Читати лише школяркам і студенткам.
Жодне сюжетне питання, що зачипається не знаходить свого розвитку. Є претензія на розгляд важких морально-етичних питань, але фони лише формулюються і залишаються без відповідей, навіть приблизних.
Частково наявні шаблонні міфи, які говорять про поверхневість підготовки до написання.
Варто було назвати "Переживання паняночки і кримські татари".
Читати лише школяркам і студенткам.
21.07.2023
Мені книга сподобалась передусім тим, як багато думок вона генерувала в моїй голові. Дуже рідко буває, щоб я засинала з думками про книжку - з цією засинала. Відгук буде довгим…
В книзі можна виділити дві основні сюжетні лінії - про головну героїню і власне про Крим.
Історія про Крим має дві домінанти - депортація кримських татар та їхнє повернення і Майдан. Мене більше зацікавив відрізок саме про Майдан, бо якісь знання про депортацію кримли я маю (хоча здивувалась наскільки сильно роспропаганда маргіналізувала татар серед місцевих), а от в 2014 році більше слідкувала за київським Майданом, ніж за подіями в Криму. Півострів привернув мою увагу хіба, коли там вже з'явилися зелені чоловічки, "вєжлівиє люді", як насмішкувато називали їх місцеві. Тож мені було важливо подивитись, як це все заварювалось.
Варто відмітити, що авторка не з Криму і, я так розумію, не жила там. Було б цікаво послухати думку кримських татар, які переживали ті події 14го. Наскільки змальована картинка загальновизнана, чи це просто одна з точок зору?
В книзі Крим та Україна - це як дві сусідки, які ділять одну кімнату гуртожитку, і власне крім цієї кімнати і вимушеного співіснування, їх нічого між собою і не пов'язує. Як говорить головна героїня: "Ми навіть не периферія". А ще в тексті чутно образу на те, що Україна ніколи особливо не цікавилась, як там в Криму, замість цього, навішуючи купу штампів.
Тепер про головну героїню. Книжка побудована, як розповідь про своє життя, яка ведеться від першої особи. Я не дуже люблю такий формат, бо він нам дає лише один варіант оптики з точки зору оповідача, тобто ми від початку сприймаємо оповідь досить однобоко.
Утаєва - етнічна росіянка, але все життя тягнулась до сім'ї своєї кращої подруги - кримської татарки Аліє, а через них і до України. Утаєва досить своєрідний персонаж. Вона має свої переконання і прагнення, але не має рішучості їх відстояти перед іншими, вибирає позицію, але постійно сумнівається чи має вона право це робити. Світ у неї часто чорно-білий - одні - абсолютно хороші, інші - абсолютно погані. Якщо вибирати одну визначальну рису героїні, то це нерішучість, як кажуть "і хочеться, і колеться". Але вже саме неоднозначне ставлення до персонажа, говорить про те, що прописаний він добре.
В кінці я завжди оцінюю якість книжки потому, чи залишиться вона на полицях. Залишиться.
В книзі можна виділити дві основні сюжетні лінії - про головну героїню і власне про Крим.
Історія про Крим має дві домінанти - депортація кримських татар та їхнє повернення і Майдан. Мене більше зацікавив відрізок саме про Майдан, бо якісь знання про депортацію кримли я маю (хоча здивувалась наскільки сильно роспропаганда маргіналізувала татар серед місцевих), а от в 2014 році більше слідкувала за київським Майданом, ніж за подіями в Криму. Півострів привернув мою увагу хіба, коли там вже з'явилися зелені чоловічки, "вєжлівиє люді", як насмішкувато називали їх місцеві. Тож мені було важливо подивитись, як це все заварювалось.
Варто відмітити, що авторка не з Криму і, я так розумію, не жила там. Було б цікаво послухати думку кримських татар, які переживали ті події 14го. Наскільки змальована картинка загальновизнана, чи це просто одна з точок зору?
В книзі Крим та Україна - це як дві сусідки, які ділять одну кімнату гуртожитку, і власне крім цієї кімнати і вимушеного співіснування, їх нічого між собою і не пов'язує. Як говорить головна героїня: "Ми навіть не периферія". А ще в тексті чутно образу на те, що Україна ніколи особливо не цікавилась, як там в Криму, замість цього, навішуючи купу штампів.
Тепер про головну героїню. Книжка побудована, як розповідь про своє життя, яка ведеться від першої особи. Я не дуже люблю такий формат, бо він нам дає лише один варіант оптики з точки зору оповідача, тобто ми від початку сприймаємо оповідь досить однобоко.
Утаєва - етнічна росіянка, але все життя тягнулась до сім'ї своєї кращої подруги - кримської татарки Аліє, а через них і до України. Утаєва досить своєрідний персонаж. Вона має свої переконання і прагнення, але не має рішучості їх відстояти перед іншими, вибирає позицію, але постійно сумнівається чи має вона право це робити. Світ у неї часто чорно-білий - одні - абсолютно хороші, інші - абсолютно погані. Якщо вибирати одну визначальну рису героїні, то це нерішучість, як кажуть "і хочеться, і колеться". Але вже саме неоднозначне ставлення до персонажа, говорить про те, що прописаний він добре.
В кінці я завжди оцінюю якість книжки потому, чи залишиться вона на полицях. Залишиться.
05.06.2023
Так натужно дидактична книжка, що важко читати. Видно, як авторка намагалася увіпхати в героїв якомога більше правильних думок, правильних почуттів, повчальних історій, повчальних фраз, що все це геть не виглядає живим і справжнім. Довідка про історію кримських татар + переказ відомих відео з окупації Криму + натягнутий на тички подій сюжет, який не витримує цих розтяжок, і герої, в яких не віриш. Розчарування.
