Відгуки і рецензії читачів
20.12.2025
Я дуже рада, що прочитала цю книгу. Чому? Нарешті Ольга Кобилянська відкрилася для мене з романтичної, вразливої, жіночної сторони, бо її «Земля», яку ми вчили ще в школі, доволі важкий для сприйняття звичайним підлітком твір.
Хоч ця повість і була написана у 1913 році, але її можна назвати актуальною навіть зараз, бо тут порушуються проблеми фемінізму, реалізації жінки у суспільстві та, ви не повірите, русофільства. Так, пройшло більше 100 років з написання цієї книги, але росіяни так само намагаються вплинути на нашу свідомість тезами про те, що їх культура - це про щось високе, аристократичне та неземне. І Ольга Кобилянська про це пише якраз і в цій книзі (оскільки головна героїня захопилася ідеями русофільства через свого першого коханого).
Аглая-Феліцітас - неоднозначна персонажка. Поки читала дану повість, так і не змогла сформувати конкретну думку про неї. ?
З одного боку, мені дуже не подобалося те, що вона принижувала себе за те, що була українкою і за можливості завжди намагалася показати, що вона росіянка (тобто, є представником умовної «вищої раси», а не людиною, яка володіє «українським жаргоном» (як про це писала авторка)), а з іншого боку мене вразило те, наскільки вона вперта, горда та вірна своїм інтересам. Однак, якби я була на її місці, також би не знала, що б обрала: бути одинокою, але відомою піаністкою, присвятити усе своє життя музиці, реалізуватися як особистість, чи створити сімʼю з коханою людиною, в якій ти спочатку хоч і будеш відчувати щастя, але згодом почнеш тонути у побутових проблемах і жити з відчуттям, що ти уже сам собі не належиш. У кінці все ж Аглая-Феліцітас зробила свій вибір.
Що ще можу додати? Кінцівка мене убила і добила, але чого я могла очікувати від Ольги Кобилянської? Не все у цьому житті так просто (як і її читати, бо іноді у мене складалося враження, що я взагалі не знаю українську мову ? Стільки діалектизмів...).
Хоч ця повість і була написана у 1913 році, але її можна назвати актуальною навіть зараз, бо тут порушуються проблеми фемінізму, реалізації жінки у суспільстві та, ви не повірите, русофільства. Так, пройшло більше 100 років з написання цієї книги, але росіяни так само намагаються вплинути на нашу свідомість тезами про те, що їх культура - це про щось високе, аристократичне та неземне. І Ольга Кобилянська про це пише якраз і в цій книзі (оскільки головна героїня захопилася ідеями русофільства через свого першого коханого).
Аглая-Феліцітас - неоднозначна персонажка. Поки читала дану повість, так і не змогла сформувати конкретну думку про неї. ?
З одного боку, мені дуже не подобалося те, що вона принижувала себе за те, що була українкою і за можливості завжди намагалася показати, що вона росіянка (тобто, є представником умовної «вищої раси», а не людиною, яка володіє «українським жаргоном» (як про це писала авторка)), а з іншого боку мене вразило те, наскільки вона вперта, горда та вірна своїм інтересам. Однак, якби я була на її місці, також би не знала, що б обрала: бути одинокою, але відомою піаністкою, присвятити усе своє життя музиці, реалізуватися як особистість, чи створити сімʼю з коханою людиною, в якій ти спочатку хоч і будеш відчувати щастя, але згодом почнеш тонути у побутових проблемах і жити з відчуттям, що ти уже сам собі не належиш. У кінці все ж Аглая-Феліцітас зробила свій вибір.
Що ще можу додати? Кінцівка мене убила і добила, але чого я могла очікувати від Ольги Кобилянської? Не все у цьому житті так просто (як і її читати, бо іноді у мене складалося враження, що я взагалі не знаю українську мову ? Стільки діалектизмів...).
17.06.2025
Коли пробратися крізь перших сторінок тридцять, то далі мова Ольги Кобилянської не викликає спотикання, а тільки задоволення. Принаймні, так сталося зо мною. Попри всю любов до української клясики, стилістика Кобилянської, насичена діалектизмами, для мене виявилася спершу дещо заскладною. (Хоч в книзі і наявний відповідний словник за яким легко звірити значіння того чи иншого слова, що дуже зручно). Можливо, також свою ролю в цім зіграло те, що українська не є її рідною мовою, а вивченою, і перші свої літературні тексти вона писала німецькою. Тим більше захоплення викликає досконалість, якої досягла пані Ольга у володінні українською та художній здатности в передачі глибоких чуттєвих хвилювань своїх персонажів. У всякому разі, сюжетно, емансипативні розмисли щодо положення в суспільстві жінки, які продемонстровані в повісти "За ситуаціями" та новелі "Ідеї", безперечно близькі мені і очевидно слушні. Особливої привабливости в образі Аглаї-Феліцитас набуває описовість її відданости музиці, що є для мене першим із мистецтв, трагічна з нею возз'єднаність та відчування її як "небесного пекла”. І я інтриговано чекала розв'язку цього вибору: мистецтва чи кохання та шлюбу, бо сумніви у схилянні героїні то до одного, то иншого були дуже переконливі.
09.06.2025
Якби цей твір був написаний в наші часи та більш легкою мовою, то впевнена він мав би шалений успіх. Тому що в ньому є всі ті риси, які подобаються сучасним читачкам. Тут і сильна героїня, яка пережила щире, але приречене кохання, і роздуми про життя та національну ідентичність, інтриги, декілька чоловіків, які змагаються за увагу героїні. Але читати цей твір особисто мені було надзвичайно важко через велику кількість діалектів, значення яких постійно потрібно було дивитись в примітках, щоб зрозуміти суть. В якийсь період часу здається, що ти вже звикаєш до цього, але починаються зовсім закручені діалоги. В цілому, я не можу сказати, що це якийсь вагомий мінус, бо насправді дуже цікаво почитати як розмовляли люди століття назад. Але особисто мені було важко зосередитись та насолодитись цим твором.
До того ж як на таку невелику книжку читачу занадто довго розповідають про сім'ю головної героїні, її перше кохання та лекції, що вона відвідувала в університеті. Я не до кінця зрозуміла ось цей поділ на "професора, пана та українця" який намалювала собі дівчина, описуючи одного з викладачів. А ще більше не зрозуміла, як такій тихій та мовчазній напочатку головній героїня могли приписувати якісь шаленства та артистизм.
Найцікавішим розділом, звісно що, є частина з уродинами дівчини та балом-маскарадом, який був організований в маєтку. Тут нарешті відкривається правда і про почуття дівчини, і про сімейні таємниці професора які неабияк його мучили. На жаль, через впертість, недосвідченість та підлі інсинуації, головна героїня так і не змогла знайти своє щастя, як і всі учасники цього заплутаного трикутника. Але саме така кінцівка залишила по собі багато тем для роздумів.
До того ж як на таку невелику книжку читачу занадто довго розповідають про сім'ю головної героїні, її перше кохання та лекції, що вона відвідувала в університеті. Я не до кінця зрозуміла ось цей поділ на "професора, пана та українця" який намалювала собі дівчина, описуючи одного з викладачів. А ще більше не зрозуміла, як такій тихій та мовчазній напочатку головній героїня могли приписувати якісь шаленства та артистизм.
Найцікавішим розділом, звісно що, є частина з уродинами дівчини та балом-маскарадом, який був організований в маєтку. Тут нарешті відкривається правда і про почуття дівчини, і про сімейні таємниці професора які неабияк його мучили. На жаль, через впертість, недосвідченість та підлі інсинуації, головна героїня так і не змогла знайти своє щастя, як і всі учасники цього заплутаного трикутника. Але саме така кінцівка залишила по собі багато тем для роздумів.