Зачаровані музиканти

Химерний роман-феєрія (2010)
«Музика якась була дивна: ні церковна, ні світська. ”Музики нема чого боятися, – подумав хлопець. У музикантів руки зайняті бубнами, дуднами, лютнями, а не зброєю». Звідки було йому знати, що музика разить серце ліпше, ніж стріла чи меч».
Атмосферно, містично та з дрібкою історії…

Травневі ночі дихають не тільки весняним тепло, пахнуть свіжою травою та квітами, п’янять диким медом та юнацькою пристрастю, але й приховують від людських очей тисячолітні таємниці. І горе буде тому чоловікові, який такої ночі зачує дивну музику та увидить «Зачарованих музикантів», що мов марево виринають з позамежжч. Бо доля його вирішена не ходити більш поміж людей, а пуститися в Мандри у пошуках Панни, яка живе поміж Тих, що літають в небі і Тих, що живуть під землею.

Така доля спіткає юного шляхтича Матеуша Домницький, який у маленькому містечку Журавно, десь на задвірках Речі Посполитої, коли місяць перебував уповні, знаходившись поміж пастухів, почув звуки невідомої музики та примарилися йому «Зачаровані музиканти». Наступного ранку, в околиці поширюється звістка, що хлопець, розірвавши заручини, безслідно пропадає. Гине, подається в монастир чи подався світ ща очі – нікому це невідомо.

Його батько, шановний Олександер Домницький не витримує цього удару долі, бо двох його старших синів забрала війна, а рана на серці знову «почала кровоточить», віддає Богу душу на химерному білому камені у себе маєтку. За декілька днів знаходять тіло утопленика із золотим хрестиком Матеуша, маршалок Боніфацій божеволіє, а двір Домницьких заростає зеленню, живе та буяє…

Химерний світ, створений Галиною Пагутяк, не одразу відкриє вам всім секрети. Як неймовірні блукання Матеуша, він лиш ненароком привідкриває перед вами завісу незвіданого та невимовного. Де межа між невидимим та звичним життям потроху зникає.

Проте, будь-які стежки, підземні вони чи болотяні манівці, ведуть до завершення подорожі. Спочинку або ще більшої феєрії. І лишень остання сторінка книги обіцяє вам розкрити таємницю «Зачарованих музикантів». Але й не закінчує цю вічну історію: про одержимість, людське невідання та справедливість…

Доки не знаєш усього, доти твоя воля!

Спершу хочу сказати, що ця книга у виданні Ще одну сторінку неймовірно красиво оформлена і я поміж читанням просто розглядала усі ці красиві деталі на палітурці та всередині ?

Також варто додати, що це роман-феєрія (казково-фантастичний сюжет, міфічні або фантастичні персонажі, а також використання прийомів, що створюють враження чарівності, надприродності та видовищності), тож будьте готові сприймати прочитане, ніби дивний сон під час високої температури ?

Для мене ця історія – немов подорож українським середньовіччям, де тісно та гармонійно переплітаються трохи магії, віри та навіть філософії. До останньої сторінки залишається незрозумілим, у чому перебувають герої — у сні, маренні чи реальному світі. Картина наповнена образами, що коливаються між міфологією та релігією.

Тут про тих небагатьох, хто здатен не лише зазирнути, а й відчути серцем той таємничий світ, де живуть істоти, що ходили Землею задовго до появи людини. Про тих, хто вміє бачити глибше, ніж очі дозволяють, і слухати уважніше, ніж дозволяє слух — бо більшість лишається сліпою й глухою не лише до цього світу, до природи, а й до самих себе. Це історія і про прийняття інакшості, про мудрість серця, що не судить. І, звісно ж, про любов та одержимість (не завжди в поганому значенні) — бо без них життя не має ані сенсу, ані цілості.

Світ, який створила Галина Пагутяк, сповнений примарних образів і прихованих сенсів — він не квапиться відкрити вам свої глибини. Як і блукання головного героя Матеуша, цей простір лише випадково й уривчасто дозволяє зазирнути за завісу невідомого.

Тут поступово стирається грань між звичним життям й тим, що зазвичай лишається поза межами зору. Бо ж насправді то були не сни, а реальність виплетена з більш тонкої матерії.

Книга може бути не для кожного, але я вважаю, що варто спробувати, навіть якщо складнувато.

– Отак і у нас, – зітхнув Боніфацій. – Цілий світ однаковий. А чи може бути по іншому? Чому воно так?
– Спитай у нього.
– У кого?
– У світу, – відрізав чоловік-олень.