Але, "Загадка номера 622" - це, на мою думку, найгірший, із мною прочитаних, творів Діккера.
Починалось все дуже цікаво та захопливо - письменник розслідує закручене вбивство, на атмосферному тлі засніженої Швейцарії, в розкішному готелі. Містична атмосфера розкоші та таємниць багатіїв. Знову ж таки - сімейні таємниці, які цікаво розгадувати. Складний сюжет, який побудований наколо загадок.
І все було б чудово, але під кінець автор, здається, так сильно заплутав сюжет, що й сам не знав, як його логічно розплутати. І вийшла така нісенітниця в фіналі, що важко повірити, що це надрукували. Щось на межі недолугого фентезі-детективу. Той самий момент, коли закриваєш книгу і шкода витраченого часу і своїх переживань, бо вони того точно не вартували.
По-перше, головний герой — письменник, який випадково дізнається про нерозкрите вбивство кількарічної давності і вирішує розслідувати його. Завжди цікаво стежити коли розслідування веде не професійний детектив.
По-друге, події розгортаються у Швейцарії — країні, що асоціюється з розкішшю, банківською таємницею і неймовірними альпійськими краєвидами. Усе це додає роману вишуканого антуражу. І (хоч мені більше за духом історії про пограбування банків), те, що сюжет обертається навколо великого приватного банку з інтригами, сімейними таємницями і боротьбою за владу, було для мене привабливою родзинкою.
Ще однією родзинкою для мене стало місце подій — готель. У певні моменти я навіть відчувала схожість до знаменитого «Готелю» Артура Хейлі: замкнений простір, де всі персонажі переплетені, і кожен має свій секрет.
Діккер справді сплів справжню павутину: сюжет складний, багатошаровий, з численними відгалуженнями. Важко одразу зрозуміти, хто говорить правду, хто щось приховує, а хто маніпулює. Автор навмисно підкидає нові деталі, які змінюють твої здогадки і змушують підозрювати щоразу іншого персонажа. І лише в самому кінці всі шматочки складаються.
Окремо хочу відзначити сюжетну лінію про головного героя (письменника). Через неї автор привідкриває внутрішній світ митця, його переживання, творчі кризи, емоції після втрати близької людини. Це надає історії глибини, робить її більш особистісною і чуттєвою.
Проте динаміки мені не вистачало. Роман скорше орієнтований на читача, який любить повільне і вдумливе читання. Місцями повтори — особливо в моменті розкриття нових фактів — трохи дратували, здавалося, що сюжет трохи буксує. Хоча в кінці ти розумієш, що саме так і повинно бути, що це частина авторського задуму.
У підсумку: «Загадка номера 622» — це детективний роман із літературним ухилом, що більше підходить для поціновувачів неспішних і психологічно глибоких історій, де не все одразу зрозуміло, але точно є що розгадувати. І якщо ви любите книги, в яких головний герой сам стає частиною таємниці, — ця історія вам точно припаде до душі.