Почнемо з сюжету:
На перший погляд, він мав би бути динамічним і напруженим — академія, війна, політика, дракони! Але замість цього ми отримуємо нескінченні повторення. Все, що відбувалося в першій частині, просто перемелюється наново, але з ще більшою кількістю надуманих конфліктів. Замість розвитку персонажів і світу ми отримуємо фрагменти, які існують виключно для того, щоб знову «додати напруги».
Політична інтрига? Пфф, забудьте. Тепер це просто фон для любовного трикутника, який, на щастя, не триває довго, бо, здається, навіть Яррос зрозуміла, що її читачам це набридло ще в «Сутінках».
Персонажі:
Головна героїня Вайолет, яка в першій книзі вже дивувала своєю непереможністю, тут перетворюється на справжній сюжетний інструмент. Вона вирішує всі проблеми без зусиль, навіть якщо це суперечить законам фізики, логіки або просто здорового глузду. У неї завжди є потрібні відповіді, потрібні здібності й потрібні дракони. Вона наче головний герой гри, який грає на найнижчій складності.
Зейден, її коханий, усе ще є шаблонним «поганим хлопцем із золотим серцем». Але якщо в першій книзі він мав хоча б якусь таємничість, то тут він просто ходячий постер для обкладинки. Його репліки настільки наперед передбачувані, що читач починає думати: «Може, ти хоч раз здивуєш мене?»
Світ і дракони:
Щодо світу Вестерола, вибачте, Вайбену (назви вже навіть не запам’ятовуються), — він досі залишається картонним. Ми так і не отримуємо жодної нормальної відповіді на питання: «Чому все працює саме так?» А дракони, які були чи не єдиним яскравим моментом першої книги, тут просто виконують роль бойових коней із суперсилами.
Любовна лінія:
Романтика тут не просто банальна — вона межує зі смішною. Кожна сцена між Вайолет і Зейденом звучить як діалог із дешевої мильної опери. Напруга між ними настільки штучна, що здається, ніби авторка просто додала її для кількості сторінок. І якщо ви думали, що їхній зв’язок із драконами якось поглибить їхній зв’язок одне з одним — то ні, цього теж не сталося.
Стиль написання:
Діалоги прості до абсурду. «Давай врятуємо світ, але спочатку трохи посперечаємося, як підлітки». Описові частини повторюють ті ж самі фрази, що й у першій книзі, так, ніби Яррос просто скопіювала їх і вставила в інший файл.
Висновок:
«Залізне полум’я» — це приклад того, як із більш-менш пристойного старту можна зробити продовження, яке знищує будь-яке бажання читати далі. Якщо ви любите нелогічні сюжети, «ідеальних» персонажів і штамповану романтику, то ця книга, можливо, вам сподобається. Але якщо ви очікуєте хоч трохи глибини, оригінальності або нормального розвитку сюжету — тримайтеся подалі.
Головна героїня справді сильна і цікава. Вона не тільки бореться з ворогами, а й багато переживає, змінюється й шукає себе, що робить її близькою й зрозумілою. Також романтична лінія в книзі гарно прописана — почуття між героями глибокі, і за їхнім розвитком цікаво стежити.
Що особливо сподобалося — це несподівані повороти сюжету, які тримають у напрузі й не дають занудьгувати. Книга точно не залишає байдужим: тут і захопливі пригоди, і роздуми про самих себе, і сильні емоції. Якщо вам подобаються історії про боротьбу та внутрішнє зростання на тлі магії й пригод, дуже раджу прочитати "Залізне полум’я"!
Навіть другорядні персонажі в книгі дуже круті, за ними цікаво спостерігати і цікаво дізнатись більше інформації про них у наступних частинах
я ставлю 9 із 10, перша частина мені сподобалась трохи більше, але друга частина варта уваги! дуже чекаю продовження!
Вайолет — справжня головгп героїня, яка не перестає дивувати своєю силою духу та рішучістю. Вона - душа книги. Дівчина не тільки хоробра, але й має глибоке співчуття до інших. Її вміння знаходити внутрішню силу навіть у найважчі моменти надихає та викликає захоплення.
Книга стала для мене справжнім відкриттям. Це історія, яка не тільки розважає, але й надихає, залишаючи глибокий слід у серці. Рекомендую її всім, хто цінує захоплюючі та емоційно насичені історії. З нетерпінням чекаю продовження.