Можливо й осінь, яка квапливо наганяла певний, характерний стан душі, підказала, яку книгу я саме потребую у цей період. Після прочитання, я збагнув, ця книга наче створення для осені, тієї, яка відходить дощами та туманами у зимову вічність, коли останні теплі жовтневі дні, опадають як листя, на залишку дня, який ховається за горизонтом, та відкриває нам час для читання і роздумів. Втім, повернімось до книги.
Ця історія, охоплює великий період, ІІ Світові війни, намагання лорда Дарлінґтона принести мир Європі, попавши в полон власних ілюзій він був використаний режимом Гітлера, у своїх цілях. Після війни лорд Дарлінґтон хотів відновити своє чесне ім'я, однак газети його заклеймили як того, хто привів війну. Це чисто англійська історія, якщо можна так виразитись. Історія, про епоху, яка вже відійшла у минуле, і якщо лишилась, то має лише виставковий та музейний характер. Епоху, коли кращі доми Великобританії приймали поважних леді та джентльменів, обговорювали важливі питання, які стосувались долі всього світу. Епоху світських заходів, балів та званих вечер, де подавались вишукані страви й п'янкі трунки, грала класична музика, і прислуговували там люди відповідного вишколу. А диригували усім цим - дворецькі. Саме про дворецького містера Стівенса, ця книга. Який вірою та правдою служив в помісті Дарлінґтон-Голл багато-багато років. Варто відзначити достойно та з гідністю.
"Мені випав надзвичайно виснажливий вечір, та я зміг зберегти "гідність, що відповідає моєму статусу", - і зробив так, що батько міг би мною пишатися. А там по другий бік коридору, за дверима, на яких зупинився мій погляд, у тій кімнаті, де я щойно виконував свої обов'язки, найвпливовіші джентльмени Європи вирішували долю нашого континенту. Хто сумнівався в тому, що цієї миті я перебував так близько до гущі подій, як тільки міг бажати будь-який дворецький?"
Саме визначення слова гідність, була для дворецьких певним - еталоном, вершиною успіху служби, планкою, до якої вони прагнули та намагались тримати. Якщо, так виразитись, то вона полягала в тому, щоб на високому рівні виконувати свої обов'язки - бездоганно, не підводити свого господаря, та тримати емоції при собі. Як сказав сам містер Стівенс:
"Тяжко пояснити таке у двох словах, сер, - відповів я. - Але мені здається, усе зводиться до того, щоб не роздягатись на людях".
Містер Стівенс ніколи не дозволяв собі зайвих емоцій, безтактних, не передбачених етикетом, будь це господар, чи економка міс Кентон. Йому бракувало якоїсь простої людської теплоти, це не пов'язано з черствістю містера Стівенсона. Безперечно, він був хорошою людиною, однак позбавлений, можливо того, що мають інші - щирих розмов, сімейного затишку та любові. Коли міс Кентон застала його за книгою, та спитала, що він читає він знітився, засоромився. Бо це була проста дамська історія кохання, де були прості, щирі діалоги, які в його житті просто-таки відсутні.
"У нас нима грошей, але яка різниця, шо ше треба, коли ми двоє"
Написали з помилками у листі парочка слуг, які вирішили втекти з помістя та одружитись. Хто знає, як би склалось особисте життя містера Стівенсона, який би більше приділяв уваги міс Кентон. Вони ніколи не говорили про свої почуття, бо між дворецьким та економкою, мало таке траплялось, було поганим тоном змішувати роботу та особисте. Чи жалкував він про це на останок дня, підсумовуючи прожите? Напевно, та все ж, нам не варто застрягати в минулому, в думках, щоб було як би... А насолодитись тим заходом сонця який маємо.
Ця книга безумовно була цікавою, вона лишила хороший післясмак, такого чогось зрілого, яке приходить лиш з роками. Історія з оглядкою на усе своє життя, про певну самотність, відданість своїй справі, яку зрештою - любиш, у якій є сенс. Можливо ледь помітний для інших. Однак, не обов'язково брати до уваги роботу дворецького. Певною мірою, саме така професія робить цей твір унікальним, адже вона притаманна більше англійцям, належить певній епосі, та все ж, можна поміркувати дещо ширше, та накласти інші професії та приклади. І я б дуже хотів мати риси містера Стівенса, його стриманість, тактовність, гідність, оглядаючись уже на своє минуле, а не на минуле головного героя. Але це життя та світ, де повсякчас пишуться свої схожі історії. Швидкоплинний час, який несе нас через гущу подій, в якому ми не маємо змоги зупинитись, а потім щось змінити на краще. І ось тоді коли, настає вечір. Варто їм насолодитись. Не підводити важких підсумків прожитого, а просто насолодитись нашим залишком дня.
"Насолоджуйтеся життям, друже. Вечір - найкраща пора."
Але після смерті його старого господаря, маєток купує багатій, для якого і маєток, і дворецький Стівенс - це привід похизуватися перед друзями. Тоді як для самого Стівенса - маєток і його благополуччя це усе його життя.
Читач супроводжує головного героя у його подорожі до своєї старої знайомої. І паралельно ми дізнаємося про те, як вони удвох працювали на лорда Дарлінгтона.
Коли починаєш читати роман, то зовсім не думаєш у що це все у результаті виллється. Читаючи книгу у мене постійно виникала лише одна думка - невже чоловіки такі тупі? Чи головний герой унікальний екземпляр? Я до останнього вірила, що він одумається, усе зрозуміє. Але він просто товстолобий бовдур.
Моє перше знайомство з автором не задалося. Чомусь його книга "Не відпускай мене" не дуже вразила мене. Але ця книга мені у автора більше сподобалася. Я прониклася історією, та приємно провела час з книгою.
Залюбки продовжу і далі знайомитися з творчістю автора.