Відгуки і рецензії читачів
26.10.2025
Ця книга - це продовження «Покинь, якщо кохаєш», яка, як на мене, була й так цілком завершеною. Однак авторка написала продовження на численні прохання читачів (які створювали навіть петицію ?), які хотіли дізнатися, як склались стосунки Лілі та Атласа.
⠀
У подяці авторка і сама пише: «як на мене, він (перший роман) закінчувався на тому, на чому й повинен був, і я не хотіла змушувати Лілі переживати більше стресу». Згодна з авторкою. Можливо, саме тому мені ця книга не була й ні поганою, ні класною. Якось взагалі не зачепила, хоч і добре написана.
⠀
У мене було відчуття, що книга написана, аби бути. І як на мене, то все було якось притягнуто й натягнуто.
‼️Зараз може бути спойлер.
⠀
У кінці першої частини було в принципі зрозуміло, що в Лілі й Атласа все буде добре, тож про що писати другу частину? Як у них все добре? Авжеж, ні. Бо де інтрига, де кульмінація, де несподівані сюжетні повороти? Тож, щоб хоч якось рухати сюжет, авторка показує страх Лілі про те, а що подумає Райлі (її колишній чоловік) про те, що вона почне зустрічатися з Атласом. Тобто це відбувається так: я хочу бути з тобою, але це розізлить Райлі? Тож давай не поспішати. Я боюсь, що подумає Райлі, але на побачення з тобою піду. Тільки я не буду казати Райлі, бо він буде злитися. Але окей, ти можеш мене поцілувати. Якось так і рухався сюжет. І якщо чесно, то це було так собі.
⠀
Мене не захопив ні сюжет книги, ні персонажі. Атлас, звісно, ідеальний, але якось аж занадто. А Лілі навіть після року, як розвелася із Райлі - залежна від його думки. Розумію, позбутися цього не так легко. Але в неї була підтримка і час. Тож оцей страх перед Райлі мені видався не природним і був таким, аби хоч до чогось привʼязати розвиток сюжету.
⠀
Плюс, який я побачила в книзі, - це історія Атласа, яка розкривається трішки більше.
⠀
На жаль, ця книга мені не дуже сподобалася. Хоча, звісно, у ній порушено дуже важливу та актуальну тему, а саме вихід із абʼюзивних стосунків, домашнє насильство тощо.
⠀
У подяці авторка і сама пише: «як на мене, він (перший роман) закінчувався на тому, на чому й повинен був, і я не хотіла змушувати Лілі переживати більше стресу». Згодна з авторкою. Можливо, саме тому мені ця книга не була й ні поганою, ні класною. Якось взагалі не зачепила, хоч і добре написана.
⠀
У мене було відчуття, що книга написана, аби бути. І як на мене, то все було якось притягнуто й натягнуто.
‼️Зараз може бути спойлер.
⠀
У кінці першої частини було в принципі зрозуміло, що в Лілі й Атласа все буде добре, тож про що писати другу частину? Як у них все добре? Авжеж, ні. Бо де інтрига, де кульмінація, де несподівані сюжетні повороти? Тож, щоб хоч якось рухати сюжет, авторка показує страх Лілі про те, а що подумає Райлі (її колишній чоловік) про те, що вона почне зустрічатися з Атласом. Тобто це відбувається так: я хочу бути з тобою, але це розізлить Райлі? Тож давай не поспішати. Я боюсь, що подумає Райлі, але на побачення з тобою піду. Тільки я не буду казати Райлі, бо він буде злитися. Але окей, ти можеш мене поцілувати. Якось так і рухався сюжет. І якщо чесно, то це було так собі.
⠀
Мене не захопив ні сюжет книги, ні персонажі. Атлас, звісно, ідеальний, але якось аж занадто. А Лілі навіть після року, як розвелася із Райлі - залежна від його думки. Розумію, позбутися цього не так легко. Але в неї була підтримка і час. Тож оцей страх перед Райлі мені видався не природним і був таким, аби хоч до чогось привʼязати розвиток сюжету.
⠀
Плюс, який я побачила в книзі, - це історія Атласа, яка розкривається трішки більше.
⠀
На жаль, ця книга мені не дуже сподобалася. Хоча, звісно, у ній порушено дуже важливу та актуальну тему, а саме вихід із абʼюзивних стосунків, домашнє насильство тощо.
19.03.2025
Прочитала першу книгу, потім подивилась фільм, і коли читала другу частину книги не змогла абстрагуватись від образів з фільму, вони так і ввижались мені в голові, а книжкові образи з першої частини мені подобались більше, тому мені це постійно заважало. Перша частина – була прекрасна і без продовження, вона була з незаїждженим сюжетом, та досить легко читалась. Сама авторка писала, що не планувала другу частину коли тільки дописала першу. В другій частині Лілі намагається організувати своє життя так, щоб донька не відчувала неповноцінність сім'ї, намагається не злити колишнього чоловіка, але і забути про Атласа не може. Мені подобається, що зараз багато інформації і книг на тему домашнього насилля, які допомагають збагнути, що ти став жертвою домашнього насилля, а не тобі здається, що ти в чомусь винна, що це не безвихідь, що завжди можна знайти варіанти допомоги як психологічної так і фізичної, і не боятись про це говорити та просити про допомогу оточуючих тебе людей. В цілому Лілі мені імпонує, але я не вірю в кохання через сто років Атласа, і те, як він типу її чекав, і вірив, а деякі фрази на стільки банальні, що я не могла не закочувати очі. Але всеодно раджу прочитати, щоб закрити питання з цією дилогією, для того аби вміти ставити власні кордони.
26.04.2024
Не сподівайтеся, що це буде легка історія кохання! У романі є багато поворотів, яких ви не очікували. Минуле не можна виключати, для мене цей роман чудово проілюстрував наслідки насильства, як не можна чарівним чином залишити біль і спогади позаду. Дуже важливо бачити ці наслідки. Роман продовжується там, де закінчився попередній, після випадкової зустрічі.
Я відчуваю, що перший роман мав на мене інший емоційний вплив, він був більш болючим, його було важче переварити. Цього разу теж були несамовиті моменти, і я так хвилювався за сім'ю Атласа, але водночас я танув в калюжі, читаючи про їхнє кохання, це було так добре, що я б почав читати роман знову в будь-який час. Взагалі, я люблю старі щоденникові уривки та листи в романах, а тут авторка просто засипала мене ними.
Стиль написання дуже хороший, мені дуже подобається переклад, читається швидко.
Загалом, для мене цей роман був подарунком, нагородою, і я насолоджувався кожною його миттю, дуже дякую, рекомендую всім спробувати, можна навіть знайомитися з авторкою з цієї історії.
Я відчуваю, що перший роман мав на мене інший емоційний вплив, він був більш болючим, його було важче переварити. Цього разу теж були несамовиті моменти, і я так хвилювався за сім'ю Атласа, але водночас я танув в калюжі, читаючи про їхнє кохання, це було так добре, що я б почав читати роман знову в будь-який час. Взагалі, я люблю старі щоденникові уривки та листи в романах, а тут авторка просто засипала мене ними.
Стиль написання дуже хороший, мені дуже подобається переклад, читається швидко.
Загалом, для мене цей роман був подарунком, нагородою, і я насолоджувався кожною його миттю, дуже дякую, рекомендую всім спробувати, можна навіть знайомитися з авторкою з цієї історії.
23.02.2024
Я так чекав цю книгу. Я одразу ж побіг додому і прочитав її повністю у вечір. "Покинь, якщо кохаєш" - була набагато краща і я залюбки переймався Лілі і Атласом. На жаль, я так знудився і залишився під поганими враженням від цієї книги.
На початку я був в захваті. Я повернувся до моїх улюблених персонажів і відразу ж потрапив у світ Атласа. На жаль, цей захват відбувся і я відчував лише нудьгу. Романтика виглядала простою і нудною, бо не було ніяких протистоянь або конфліктів, які б насправді тримали їх окремо. Мені дуже подобалася сюжетна лінія з Джошем, і мій улюблений персонаж - Тео, але мені здалося, що ми мало бачили їх. Я б хотів глибше розглянути сюжетну лінію з Джошем і просто більше Тео у книзі. Мені здалося, що ми мали деякі побічні сюжети, які були згладжені і не отримали достатньо часу. І ми навіть не бачили нічого такого в майбутнє Лілі і Атласа. Ця книга відбувалася безпосередньо після закінчення першої книги, і ми не дізналися нічого за цим. Ми не бачимо ніякого майбутнього? Тільки їхні спроби пристосуватися до того, що вони разом?
Загалом, в цій книзі просто не було серця, а сюжет виглядав заштампованим і банальним. Тут не було романтики, протистоянь і того різного враження, яке я звик отримувати від Коллін. Було приємно побачити моїх улюблених персонажів, але це просто залишило мене трохи розчарованим.
На початку я був в захваті. Я повернувся до моїх улюблених персонажів і відразу ж потрапив у світ Атласа. На жаль, цей захват відбувся і я відчував лише нудьгу. Романтика виглядала простою і нудною, бо не було ніяких протистоянь або конфліктів, які б насправді тримали їх окремо. Мені дуже подобалася сюжетна лінія з Джошем, і мій улюблений персонаж - Тео, але мені здалося, що ми мало бачили їх. Я б хотів глибше розглянути сюжетну лінію з Джошем і просто більше Тео у книзі. Мені здалося, що ми мали деякі побічні сюжети, які були згладжені і не отримали достатньо часу. І ми навіть не бачили нічого такого в майбутнє Лілі і Атласа. Ця книга відбувалася безпосередньо після закінчення першої книги, і ми не дізналися нічого за цим. Ми не бачимо ніякого майбутнього? Тільки їхні спроби пристосуватися до того, що вони разом?
Загалом, в цій книзі просто не було серця, а сюжет виглядав заштампованим і банальним. Тут не було романтики, протистоянь і того різного враження, яке я звик отримувати від Коллін. Було приємно побачити моїх улюблених персонажів, але це просто залишило мене трохи розчарованим.