⠀
У подяці авторка і сама пише: «як на мене, він (перший роман) закінчувався на тому, на чому й повинен був, і я не хотіла змушувати Лілі переживати більше стресу». Згодна з авторкою. Можливо, саме тому мені ця книга не була й ні поганою, ні класною. Якось взагалі не зачепила, хоч і добре написана.
⠀
У мене було відчуття, що книга написана, аби бути. І як на мене, то все було якось притягнуто й натягнуто.
‼️Зараз може бути спойлер.
⠀
У кінці першої частини було в принципі зрозуміло, що в Лілі й Атласа все буде добре, тож про що писати другу частину? Як у них все добре? Авжеж, ні. Бо де інтрига, де кульмінація, де несподівані сюжетні повороти? Тож, щоб хоч якось рухати сюжет, авторка показує страх Лілі про те, а що подумає Райлі (її колишній чоловік) про те, що вона почне зустрічатися з Атласом. Тобто це відбувається так: я хочу бути з тобою, але це розізлить Райлі? Тож давай не поспішати. Я боюсь, що подумає Райлі, але на побачення з тобою піду. Тільки я не буду казати Райлі, бо він буде злитися. Але окей, ти можеш мене поцілувати. Якось так і рухався сюжет. І якщо чесно, то це було так собі.
⠀
Мене не захопив ні сюжет книги, ні персонажі. Атлас, звісно, ідеальний, але якось аж занадто. А Лілі навіть після року, як розвелася із Райлі - залежна від його думки. Розумію, позбутися цього не так легко. Але в неї була підтримка і час. Тож оцей страх перед Райлі мені видався не природним і був таким, аби хоч до чогось привʼязати розвиток сюжету.
⠀
Плюс, який я побачила в книзі, - це історія Атласа, яка розкривається трішки більше.
⠀
На жаль, ця книга мені не дуже сподобалася. Хоча, звісно, у ній порушено дуже важливу та актуальну тему, а саме вихід із абʼюзивних стосунків, домашнє насильство тощо.
Я відчуваю, що перший роман мав на мене інший емоційний вплив, він був більш болючим, його було важче переварити. Цього разу теж були несамовиті моменти, і я так хвилювався за сім'ю Атласа, але водночас я танув в калюжі, читаючи про їхнє кохання, це було так добре, що я б почав читати роман знову в будь-який час. Взагалі, я люблю старі щоденникові уривки та листи в романах, а тут авторка просто засипала мене ними.
Стиль написання дуже хороший, мені дуже подобається переклад, читається швидко.
Загалом, для мене цей роман був подарунком, нагородою, і я насолоджувався кожною його миттю, дуже дякую, рекомендую всім спробувати, можна навіть знайомитися з авторкою з цієї історії.
На початку я був в захваті. Я повернувся до моїх улюблених персонажів і відразу ж потрапив у світ Атласа. На жаль, цей захват відбувся і я відчував лише нудьгу. Романтика виглядала простою і нудною, бо не було ніяких протистоянь або конфліктів, які б насправді тримали їх окремо. Мені дуже подобалася сюжетна лінія з Джошем, і мій улюблений персонаж - Тео, але мені здалося, що ми мало бачили їх. Я б хотів глибше розглянути сюжетну лінію з Джошем і просто більше Тео у книзі. Мені здалося, що ми мали деякі побічні сюжети, які були згладжені і не отримали достатньо часу. І ми навіть не бачили нічого такого в майбутнє Лілі і Атласа. Ця книга відбувалася безпосередньо після закінчення першої книги, і ми не дізналися нічого за цим. Ми не бачимо ніякого майбутнього? Тільки їхні спроби пристосуватися до того, що вони разом?
Загалом, в цій книзі просто не було серця, а сюжет виглядав заштампованим і банальним. Тут не було романтики, протистоянь і того різного враження, яке я звик отримувати від Коллін. Було приємно побачити моїх улюблених персонажів, але це просто залишило мене трохи розчарованим.