Читаючи "Записано на кістках", я тільки ще більше впевнилася, що стиль Саймона Бекетта мені до вподоби: в міру стриманий, в міру виразний.
Ще більше симпатії викликав головний герой. Читач сприймає всі події з його точки зору, тому добре, що в нього чіпке око і він доволі проникливий: це цікаво, коли він помічає непримітні деталі в поведінці людей і робить свої висновки про характер і мотиви того чи того персонажа.
Так само в цій частині є про майже ізольовану острівну спільноту, яка не любить чужинців. Дуже реалістично показано, як бажання чи небажання людей співпрацювати впливає на слідство (як і на будь-яку командну роботу, де важливий результат), як дурість чи старі образи можуть коштувати людям життя.
Це розслідування інтригує з перших же знахідок, але хотілось би ще більшого занурення саме в детективні деталі. Зате достовірно, доктор Ґантер відпочатку рвався з острова додому, хоч і хотів розгадати всі загадки справи. Ця історія видалась для нього ризикованою. Але ж ми й любимо таке читати.
Прочитавши десь половину книги, я була розчарована. Не було таких цікавих подробиць роботи, як в першій частині, зовсім трохи інформації про кістки після пожежі. Події розвивалися дуже повільно, більше розповідали про шторм, ніж про героїв.
Фінал виправив ситуацію. Там було стрімко, цікаво. Частково я здогадалася, хто ж злочинець, але були й цікавинки та несподіванки.
В цілому ця частина сподобалася трохи менше, ніж перша книга. Вважаю, що першу половину можна було б скоротити.
Що подобається в цій серії?
1. Медичні подробиці.
2. Описи місцевості. В обох книгах це дуже атмосферні місцини. Такий цікавий острів, скелі, древні руїни. Шторм додає моторошності. Містечко залишається без світла, зв'язку.
3. Добре прописані мотиви. Але от тут трохи є й проблема. Воно так добре прописано, що ти починаєш розуміти, хто винен дуже швидко.
В цілому це хороша детективна історія, але без ефекту "вау", з затягнутим початком.