Для мене відкриттям було те, що 100 років тому було модним практикувати вегетаріанство.
Проте, мене дивує як часто автори романтизують нарцисичні, егоїстичні, самозакохані людські характери. І хоча сюжети книжок різні, такі герої зчитуються дуже однаково. Це люди, які виділяються талантами, красою чи блискучою карʼєрою, згодом ми дізнаємося про їх аморальність, далі спостерігаємо напади глибокого сорому чи розкаяння. Але мабуть автори вважають, що цього недостатньо, аби герой нам полюбився, тому обовʼязково має бути історія справжнього і чистого кохання. Аби такі «моральні потвори» змогли одягнути для читача білі пальта.
Радію, що у цьому творі є (незначна але все ж) еволюція головного героя. Бо, до прикладу, Фінансист для мене дуже схожий за типажем, але залишався впродовж книжок на одній лінії цінностей. А це дуже сумно бачити життя (хай навіть вигадане) без поступу.
Головний герой Яків - успішний київський адвокат, колишній революціонер, живе в своє задоволення, знайомиться з різними жінками, спостерігає за своїми знайомими і проводить над ними “етичні експерименти”. Іноді він навідується до знайомої жінки і її сина, з цією жінкою він колись провів ніч і тепер вагається, чи це його син, іноді він знаходить в ньому схожі з собою риси, в деяких моментах дитина схожа на чоловіка цієї жінки.
Він знайомиться з двома жінками. Перша - Клавдія Петрівна з сином Костею, Яків разом з ними їде в Крим, але там жінка йому набридає, він залишає її (хоча потім дізнається про небажану вагітність, і Клавдія каже, що зробить аборт). Другу жінку Яків називає Білою Шапочкою, і щоб добитися її уваги він ночує на вулиці під її вікнами.
Ще у Якова є знайома пара, в цій парі чоловік хоче жити з коханкою, але хоче забрати до себе дитину і Яків підговорює його цю дитину вкрасти.
Взагалі, так страсті, немов це канал СТБ, чи програма “Говорить Україна”: небажані вагітності, визначення батьківства, діти без батьків, викрадення дітей, навіть вбивство дітей. Тільки 100 років тому, і для того часу це були доволі свіжі теми, бо про них в літературі раніше так відверто не говорили.
До речі, псевдонім співачки Клавдія Петрівна взятий якраз з імені героїні цього твору. Хоча мені трохи здалося це дивним, адже тут Клавдія Петрівна не так щоб дуже позитивний персонаж.
Мене тут вразив момент і залишив в запитаннях, коли Клавдія Петрівна каже, що вона подбає про контрацепцію, хоча яка контрацепція на початку 20го століття?
Ще був трохи смішний момент, коли автор описував жінку з повними губами (як зараз модно) і що вони випиналися і виглядали не дуже гарно
До речі тут головний герой іноді робить не тільки “погані” речі, наприклад, він рятує з-під колес трамвая сина Клавдії Петрівни. Він провокує своїх знайомих, переконує робити ті чи інші вчинки, і тут мені він нагадує Лорда Генрі в “Портреті Доріана Грея”, який кидає якісь фрази, а люди сприймають його всерйоз і діють так, як він радить. Здається, Яків - це такий класичний Мефістофель, “не злий” і “не добрий”.
Книга достатньо легко читається, доволі цікаво написана. Головний герой, хоч і мерзотник, але в деяких моментах починаєш до нього відчувати симпатію: напевно, тому, що він чесно говорить про свої почуття і бажання. Він егоїстичний, хоче самостверджуватися, але водночас він спостережливий і глибоко відчуває. Мені здалося, що я знайома з таким типом чоловіків.
Книга точно варта уваги, особливо в приємному оформлення видавництва РМ.
Ця характеристика цілком розкриває образ Якова Михалюка, його егоїстичну натуру в бажанні домінувати, вершити чужі долі, підкорювати й ламати людей, тим самим самостверджуючись, підносячись до рівня "надлюдини"
Драми сімейні й особисті - поле хворобливих експериментів Михалюка - часто втомлюють його, викликають апатію, змушують задумуватися про сенс життя (нерідко й про смерть).
Персонаж складний і цікавий (мушу зізнатися, сподобався мені цей мерзотник). Він нерідко повертається для "місця злочину", допомагає тим, кого колись скривдив, або ж зловтішається.
З дитинства Яків має звичку розповідати собі на ніч казку (вони ж записки Кирпатого Мефістофеля). Ця звичка теж стає частиною його "гри в Бога".
Якщо коротко по сюжету, то живе собі успішний київський адвокат, якому щастить як чортяці. Звиклий маніпулювати й підкорювати собі людей, одного разу він зустрічає на вулиці чарівну даму - Білу Шапочку - і вперше у житті дістає облизня. Щоб підлатати своє его, Яків тут-таки знайомиться іншою жінкою. Клавдія заміжня, але давно вже живе окремо від чоловіка й самостійно виховує сина.
Михалюк відчуває до неї жаль (так, він здатен жаліти людей) і азарт: йому подобається думати про власний вплив на неї.
Звабивши її, він швидко втрачає інтерес до цієї жінки і рве стосунки. В цей момент, Біла Шапочка знову з'являтися в його житті, і цього разу йому вдається завоювати її увагу. З цією жінкою Яків мріє створити сім'ю й навіть уявляє собі сцени з їх подружнього життя. Та несподівана звістка руйнує всі його плани: Клавдія народила від нього сина Міку.
Кирпатий Мефістофель більше не контролює ситуацію...
Роман порушує дуже сміливі (як на свій час) теми про подружню вірність, позашлюбну вагітність, розлучення, громадянський шлюб і т.ін