Записки Кирпатого Мефістофеля

Я захотіла прочитати цю книгу, бо її радили Ростислав Семків і Віра Агеева в списку “найкращих українських книжок 20го століття”. Також ми взяли цю книжку на онлайн книжковий клуб, і тут було багато про що поспілкуватися.

Головний герой Яків - успішний київський адвокат, колишній революціонер, живе в своє задоволення, знайомиться з різними жінками, спостерігає за своїми знайомими і проводить над ними “етичні експерименти”. Іноді він навідується до знайомої жінки і її сина, з цією жінкою він колись провів ніч і тепер вагається, чи це його син, іноді він знаходить в ньому схожі з собою риси, в деяких моментах дитина схожа на чоловіка цієї жінки.

Він знайомиться з двома жінками. Перша - Клавдія Петрівна з сином Костею, Яків разом з ними їде в Крим, але там жінка йому набридає, він залишає її (хоча потім дізнається про небажану вагітність, і Клавдія каже, що зробить аборт). Другу жінку Яків називає Білою Шапочкою, і щоб добитися її уваги він ночує на вулиці під її вікнами.

Ще у Якова є знайома пара, в цій парі чоловік хоче жити з коханкою, але хоче забрати до себе дитину і Яків підговорює його цю дитину вкрасти.

Взагалі, так страсті, немов це канал СТБ, чи програма “Говорить Україна”: небажані вагітності, визначення батьківства, діти без батьків, викрадення дітей, навіть вбивство дітей. Тільки 100 років тому, і для того часу це були доволі свіжі теми, бо про них в літературі раніше так відверто не говорили.

До речі, псевдонім співачки Клавдія Петрівна взятий якраз з імені героїні цього твору. Хоча мені трохи здалося це дивним, адже тут Клавдія Петрівна не так щоб дуже позитивний персонаж.

Мене тут вразив момент і залишив в запитаннях, коли Клавдія Петрівна каже, що вона подбає про контрацепцію, хоча яка контрацепція на початку 20го століття?

Ще був трохи смішний момент, коли автор описував жінку з повними губами (як зараз модно) і що вони випиналися і виглядали не дуже гарно

До речі тут головний герой іноді робить не тільки “погані” речі, наприклад, він рятує з-під колес трамвая сина Клавдії Петрівни. Він провокує своїх знайомих, переконує робити ті чи інші вчинки, і тут мені він нагадує Лорда Генрі в “Портреті Доріана Грея”, який кидає якісь фрази, а люди сприймають його всерйоз і діють так, як він радить. Здається, Яків - це такий класичний Мефістофель, “не злий” і “не добрий”.

Книга достатньо легко читається, доволі цікаво написана. Головний герой, хоч і мерзотник, але в деяких моментах починаєш до нього відчувати симпатію: напевно, тому, що він чесно говорить про свої почуття і бажання. Він егоїстичний, хоче самостверджуватися, але водночас він спостережливий і глибоко відчуває. Мені здалося, що я знайома з таким типом чоловіків.

Книга точно варта уваги, особливо в приємному оформлення видавництва РМ.

Володимир Винниченко використав демонічний образ злого духа, Мефістофеля як прикметну рису цілком земного персонажа, показав його двоїстість і неврівноваженість: здатність до імпульсивних вчинків і, в той же час, м'якість і поступливість.
Ця характеристика цілком розкриває образ Якова Михалюка, його егоїстичну натуру в бажанні домінувати, вершити чужі долі, підкорювати й ламати людей, тим самим самостверджуючись, підносячись до рівня "надлюдини"
Драми сімейні й особисті - поле хворобливих експериментів Михалюка - часто втомлюють його, викликають апатію, змушують задумуватися про сенс життя (нерідко й про смерть).
Персонаж складний і цікавий (мушу зізнатися, сподобався мені цей мерзотник). Він нерідко повертається для "місця злочину", допомагає тим, кого колись скривдив, або ж зловтішається.
З дитинства Яків має звичку розповідати собі на ніч казку (вони ж записки Кирпатого Мефістофеля). Ця звичка теж стає частиною його "гри в Бога".
Якщо коротко по сюжету, то живе собі успішний київський адвокат, якому щастить як чортяці. Звиклий маніпулювати й підкорювати собі людей, одного разу він зустрічає на вулиці чарівну даму - Білу Шапочку - і вперше у житті дістає облизня. Щоб підлатати своє его, Яків тут-таки знайомиться іншою жінкою. Клавдія заміжня, але давно вже живе окремо від чоловіка й самостійно виховує сина.
Михалюк відчуває до неї жаль (так, він здатен жаліти людей) і азарт: йому подобається думати про власний вплив на неї.
Звабивши її, він швидко втрачає інтерес до цієї жінки і рве стосунки. В цей момент, Біла Шапочка знову з'являтися в його житті, і цього разу йому вдається завоювати її увагу. З цією жінкою Яків мріє створити сім'ю й навіть уявляє собі сцени з їх подружнього життя. Та несподівана звістка руйнує всі його плани: Клавдія народила від нього сина Міку.
Кирпатий Мефістофель більше не контролює ситуацію...
Роман порушує дуже сміливі (як на свій час) теми про подружню вірність, позашлюбну вагітність, розлучення, громадянський шлюб і т.ін