Заради прибутку. Історія корпорацій

Як сталося, що ціле покоління розумних і відповідальних молодих людей віддає кожну мить свого життя на служіння інтересам корпорацій?

Корпорації впливають на наші життя, економіку і навіть політику: від традиційних виробників до нових технологічних гігантів. Дехто називає їх рушієм прогресу й процвітання, а інші стверджують, що вони женуться за прибутком і шкодять нам. 

Професор Вільям Магнусон доводить, що обидва погляди правильні. Історія корпорації — це передусім історія про людей: торговців, банкірів та інвесторів, які з часом сформували ландшафт нашої сучасної економіки. І серед її центральних персонажів є як хоробрі, могутні й геніальні, так і підступні, хитрі та жорстокі. Інколи ці риси зустрічаються одночасно в одній людині. 

І хоча корпорації не завжди поводяться гідно, їхня мета благородна, адже від початку свого існування в Римській імперії вони були покликані сприяти загальному благу. І відроджуючи цей дух громадянської чесноти сьогодні, корпорації можуть допомогти створити суспільство, в якому всі ми (а не лише акціонери) отримуватимемо вигоду від прибутків підприємств.

Чому варто прочитати книжку «Заради прибутку. Історія корпорацій»?

• Як корпорації формували суспільство — від Стародавнього Риму до Кремнієвої долини 
• Визнана найкращою книгою 2022 року за версією The Economist та Financial Times
• Розповідає історію корпорацій і людей, які за ними стоять: від акціонерів, які їх фінансують, до керівників, які ними керують, та працівників, які підтримують їхнє функціонування.
• Містить вісім розділів, кожен з яких присвячений окремій корпорації.
• Дослідження складної, суперечливої і мінливої ролі, яку відіграють корпорації у формуванні та підтримці «багатства, щастя, комфорту, свободи, самого існування великого і вільного народу».
• Дякуємо кофаундинговій IT-компанії Genesis за люб’язну підтримку цього видання.

Про автора:

Вільям Магнусон (William Magnuson) — професор юридичної школи Техаського університету A&M, де викладає і пише про корпорації, технології й фінанси. До приходу в Texas A&M він викладав право в Гарварді, працював юристом в Sullivan & Cromwell і журналістом в римському бюро Washington Post.

Цитати: 

Бути творцем королів завжди безпечніше, ніж бути королем самому. Медічі добре засвоїли цей урок у першій половині XV століття. Вони старанно намагалися триматися осторонь від політичних повноважень, віддаючи перевагу стабільним фінансовим прибуткам, а не перипетіям державного управління. Засновник банку Джованні присвятив себе непростому завданню — поставити банк на міцне фінансове підґрунтя — і відмовився від явних політичних амбіцій. Оскільки пріорів у Флоренції обирали шляхом жеребкування, час від часу він потрапляв до складу уряду, а одного разу, 1421 року, навіть був гонфалоньєром, але його політика зазвичай демонструвала відданість інтересам бідних. Приміром, він замінив регресивний подушний податок на більш прогресивний податок на нерухомість і відхилив пропозицію дозволити дворянам брати участь в уряді синьйорії. Найчастіше він просто відмовлявся від політичних почестей. Коли 1422 року папа Мартін V запропонував йому стати графом Монтеверде, той чемно відмовився. Політика була не для нього. 

Акції та біржа — дві частини кожної капіталістичної системи. Акції дозволяють корпораціям отримувати капітал від населення, а біржі дають змогу суспільству заробляти на акціях. Як на свою превелику радість виявила Ост-Індійська компаніяця — ця суміш вибухова. Інвестори дають гроші перспективним компаніям, а ті вкладають їх у нові проєкти. Коли проєкти окупаються, інвестори заробляють гроші й можуть знову вкласти їх у перспективні компанії. Гроші приходять і йдуть. І так по колу. Єдині обмеження — амбіції керівників і кишені громадськості.

1945 року Форд остаточно облишив справи у віці 82 років. Управління перейшло від Форда до групи керівників, директорів та менеджерів. Компанія почала діяти більше як сучасна корпорація. Як описував це гарвардський економіст Джон Кеннет Гелбрейт, «Ford перетворився на бюрократію. Концепція особистості стала частиною організації, але контроль перейшов від її власників до управлінців». 

Але відлуння легенди Ford ще десятиліттями лунатиме в  американській культурі. Джек Керуак їздив на «форді» 1937 року у своєму бітниківському романі «В дорозі». Джеймс Дін їздив на розкішному «форді меркʼюрі» 1949 року у фільмі «Бунтівник без причини». «Бріолінова блискавка» у фільмі «Бріолін» — це «форд делюкс» 1948 року. Джон Рокфеллер не перебільшував, коли назвав Ford Motor Company «промисловим дивом епохи».