Події відбуваються через 3 дні після неочікуваного фіналу першої книги.
Вікс намагається відійти від травматичного досвіду, усвідомити втрату особливої для себе людини (або типу того). До неї приставляють нового охоронця, адже клан не збирається спускати очі з дівчини, ким чи чим би вона не була.
Також її найкращий друг, перевертень, теж не хоче випускати дівчину з поля зору.
Він буде захищати її життя ціною свого.
А паралельно спільними силами вікланського клану та тигролакського прайду було знайдено катакомби із зацькованими надприродниками всіх можливих видів.
Хто це зробив? І навіщо?
Більшу частину книги я ні бельмеса не розуміла, що відбувається.
Ніби мене запросили на вечірку, але при тому всі розбилися на купки і шушукаються по куткам. І мені нічого не пояснюється.
Ніби і купа подій, персонажів - але все було так хаотично і незрозуміло. Мій мозок відмовлявся все це сприймати.
Один із кумедних моментів в книзі - це коли у Вікс пішли місячні. І до цього вампірська братія добивалася, щоб дівчина знаходилася під їхнім крилом. У певний момент вона навіть переселилася в їхню вежу.
А тут вона закровоточила, і вони такі: «Пішла звідси геть» 😅
Останні 150 сторінок були цікаві.
Але все одно є нюанси.
Якщо «Поклик» я зрівнювала з «Містом Півмісяця», то цю книгу можу зрівняти з циклом «Із крові і попелу» - більшість книги ні про що, а останні 100 сторінок цікаві + кліфгенгер, щоб читач купив наступну книгу.
У циклі, ніби як, має бути 7 книг. І якщо всі наступні книги будуть в такому форматі написані - я пас.
Я не вічна.
Я вже таке не вивожу.
Сам текст був дуже дивно місцями сформульований. Деякі сторінки я читала, мені здається, по 10 хвилин. Постійно доводилося перечитувати, щоб розставити слова в більш зрозуміло у для мене порядку.
Втрата, яка забрала його, змусила Віксену горювати, а кошмари як пекарні -постійно приходили у снах, крім того багато вікланців почали ненавидіти її. Я все чекала, що він повернеться, не вірила що так може бути. Але
Ця частина більш цікава, героїв розкривають краще, особливо Рафаель, Алейн, Кай,Маркус, а Кажанчик-взагалі така милота. Звичайно ж пригод та негараздів стає більше, зʼявляються магічні залицяльники, трошки панькатися всі з героїнею і це підвішували, але в той же час дуже цікава.
Історія стає більше закрученою, а ворогів стає більше. В той же час героїня тут дуже прям страждає, іноді хотілось її підштовхнути до дій. А також романтична лінія взагалі не відкрилась і крім цікавих пригод основна лінія текла дуже повільно, сюжет в цьому плані просів. Хоча фінал як завжди неочікуваний.