В центрі сюжету - хлопчик Тео, який пережив клінічну смерть, після чого з ним почали відбуватись дуже дивні, моторошні речі. Щось оселилось в голові у хлопця і приходило до нього лише у снах, спершу.
Книга цікава також з точки зору психології, піднімаються актуальні соціальні проблеми. Читати було дуже моторошно, місцями справді страшно, на рівні Кінга.
Але не можу не погодитись із попереднім коментарем про нереальністичність історії з агенткою ФБР і всім цим лікуванням в Америці. Розумію, що дивно писати про нереалістичність у книзі, де фігурують монстри. Проте ця частина книги дійсно була для мене заслабкою, на фоні загальної цікавої історії.
Деякі моменти дуже сильно відлунювалися, бо це прямо взято із життя (історія про виплату кредиту за машину, як машина буквально перетворилася Монстра, який пожирав всі гроші). Також мені сподобалося, як зображені стосунки в сім’ї, між батьками Теодора : Євою та Мироном. Тут і кохання-залежність, і використання одне одного, подружні зради, важкість життя під фінансовим гнітом невиплаченого кредиту.
Цікаво, що Мирон Белінський, тато Тео, думаючи, про те, що і коли пішло не так, що привело його, що він стоїть на даху і збирається покінчити життя самогубством, в нього немає думки, що якби він вчасно повів Тео до лікаря, до цієї історії вдалося б уникнути взагалі. Не було б ніякого гнійника за вушком, операції, і подальших вже фантастичних пригод.
Американська складова цієї історії мені сподобалася менше, дуже вже неймовірним мені виглядало, що агент ФБР Ліза Торнтон буквально на побігеньках у Мирона, в готова будь коли їхати йому на допомогу. Це навіть мені вважалося більш фантастичним, аніж лихе створіння, яке оселилося в голові Тео.
Розв’язка мені не зрозуміла, мені не вистачило більш детального пояснення. Бо автор пише і про смак сиропу від кашля, яким лікували Тео, і ще безліч детальних пояснень всього на світі, а кінцівку якось комкає.
Але задум, ідея, реалізація мені сподобалися. Провела декілька класних вечорів з цією історією.