Відгуки і рецензії читачів
05.12.2024
Одна з тих книг, з якої можно було б радити знайомство з українською “класичною” літературою (хоча вона у Віхоли знаходиться в категорії “Неканонічний канон”). Книга достатньо легко читалась, незважаючи на те, що була написана майже 100 років тому. Також тут можно можно було робити паралелі з сучасними реаліями, наприклад про те, як в тилових містах люди переживали війну, продовжували вести “безтурботне життя”, коли на фронтах були бої.
Події тут відбувається під час Першої світової війни в Києві, в Петрограді, а потім на фронті. В книзі розповідаються про “жіночі батальйони смерті”, які створювались в тому числі для того щоб присоромити чоловіків.
Двоє головних героїв - Стефан, виступає проти війни, його б по сучасним міркам можно було б назвати ухилянтом, він не бачить сенсу в війни, адже під час Першої світової війни українці воювали з обох боків, і з боку Російської імперії і Австро-Угорської. Він не хоче воювати “за царя” і “за росію”. Друга головна героїня Жанна - вона трохи наївна, романтизує війну, а потім розчаровується нею.
Мені сподобалась гумор і іронія автора, наприклад майже на самому початку іронічно описується “теософічне товариство”, які “викликали духів”. Також дещо іронічно були змальовани деякі жінки, наприклад, подруга Жанни, яка хотіла тільки “покрасуватися” у воєнній формі, а на фронт їхати не збиралась. Також іронічно були показані жінки-проститутки, які також поїхали на фронт. Але мене дещо смутив момент, коли жіночий батальйон разом з чоловіками їхали в потязі на фронт, всі випили і жінки сідали чоловікам на руки, загравали до них - якось ця картина здалась сексистською.
І ще, мені здалось, били сексистські моменти типу “Якій жнці неприємно, коли її уважно оглядають зацікавлені чоловіки? А жінці в солдатській уніформі це було ще приємніше, бо, крім усього, вона вважала себе за героїню”. Чи “Батальйонерки знаходили собі солдатів і офіцерів до вподоби й весело проводили час в їхньому товаристві. Деякі з батальйонерок за старою звичкою навіть підробляли на цьому. Незабаром, через надто послужливий телеграф, уся залізниця на десятки верстов знала, що їде “бабський поїзд”, з веселими дівчатами в солдатських уніформах. І солдат військових частин, що були розташовані на залізниці, заздалегідь готувалися до зустрічі дорогих гостей”.
Про ці моменти, я так і не зрозуміла - чи дійсно автор так відносився до жінок, чи це також була іронія.
Події тут відбувається під час Першої світової війни в Києві, в Петрограді, а потім на фронті. В книзі розповідаються про “жіночі батальйони смерті”, які створювались в тому числі для того щоб присоромити чоловіків.
Двоє головних героїв - Стефан, виступає проти війни, його б по сучасним міркам можно було б назвати ухилянтом, він не бачить сенсу в війни, адже під час Першої світової війни українці воювали з обох боків, і з боку Російської імперії і Австро-Угорської. Він не хоче воювати “за царя” і “за росію”. Друга головна героїня Жанна - вона трохи наївна, романтизує війну, а потім розчаровується нею.
Мені сподобалась гумор і іронія автора, наприклад майже на самому початку іронічно описується “теософічне товариство”, які “викликали духів”. Також дещо іронічно були змальовани деякі жінки, наприклад, подруга Жанни, яка хотіла тільки “покрасуватися” у воєнній формі, а на фронт їхати не збиралась. Також іронічно були показані жінки-проститутки, які також поїхали на фронт. Але мене дещо смутив момент, коли жіночий батальйон разом з чоловіками їхали в потязі на фронт, всі випили і жінки сідали чоловікам на руки, загравали до них - якось ця картина здалась сексистською.
І ще, мені здалось, били сексистські моменти типу “Якій жнці неприємно, коли її уважно оглядають зацікавлені чоловіки? А жінці в солдатській уніформі це було ще приємніше, бо, крім усього, вона вважала себе за героїню”. Чи “Батальйонерки знаходили собі солдатів і офіцерів до вподоби й весело проводили час в їхньому товаристві. Деякі з батальйонерок за старою звичкою навіть підробляли на цьому. Незабаром, через надто послужливий телеграф, уся залізниця на десятки верстов знала, що їде “бабський поїзд”, з веселими дівчатами в солдатських уніформах. І солдат військових частин, що були розташовані на залізниці, заздалегідь готувалися до зустрічі дорогих гостей”.
Про ці моменти, я так і не зрозуміла - чи дійсно автор так відносився до жінок, чи це також була іронія.