Трилер, який викликав клаустрофобію і тримав мене в напрузі майже до останньої сторінки.
Головна героїня - тревел-журналістка, якій випадає шанс написати статтю про елітний круїзний лайнер «Аврора». Разом з нею на борту інші журналісти, а також люди з вищого світу.
Це мала бути робота мрії, але в одну ніч Лора чує гучний сплеск води, а вибігши на терасу бачить кров на скляній перегородці сусідньої каюти. Проте ніхто не вірить їй, адже жінку, яку Ло вважає жертвою - ніхто ніколи не бачив і такої особи немає серед списку гостей. То що це було? Нічне марення від вжитого алкоголю та антидепресантів, чи все-таки справжній злочин, який хтось намагається приховати? І чи існувала та загадкова жінка з каюти #10 взагалі?
Це була моя друга книжка від Рут Веа і я точно буду читати інші, мені дуже подобаються її трилери!? Емоції під час читання скачуть то вгору, то вниз, напруга зростає, а відірватись майже неможливо. Саме цей я би оцінила на 9/10.
Це уже хороший знак.
У Ло якась темна полоса в житті. Вона стала жертвою пограбування, стосунки з її хлопцем не складаються, її тривожні стани на піку свого максимуму.
Але вона не може пропустити своє робоче відрядження. Ло має взяти участь в пресс-турі першого рейсу нового лакшері туристичного лайнера «Аврора» і написати про фішечки цього туру для журналу, в якому працює.
Але з самого початку все не задалося, а в першу ніч на лайнері вона стає свідком убивства жінки з сусідньої каюти. Тільки ніхто їй не вірить, адже в тій каюті ніхто не живе.
Ло хоче докопатися до правди і довести, що їй це не привидилося, що вона не божевільна.
Жінка навіть не думала, що на неї чекають важкі та смертельно-небезпечні дні. Знала - сиділа б вдома.
В основному я бачила негативні відгуки на цю книгу, тому особливих очікувань у мене не було. Але мені книга сподобалася. Перша частина була трішки нуднуватою, а от друга частина дуже напружена і цікава.
Тут піднята досить наболівша тема: що жінкам звісно довіряти не можна бо вони істерички, тупенькі, нервово-нестабільні. А чоловіки, звісно, сама чесність і благородність (нехай і потім виявляються маньяками-вбивцями).
Головна героїня страждала на панічні атаки, не могла заснути і часто пила, незважаючи на це вона помічала деталі. На паромі також були інші запрошені журналісти та фотографи, також господар парому з дружиною. Хто з них був причетний до вбивства?
Стиль Рут Веа відчувається в кожній книзі і в той же час кожна різна по-своєму. Мені подобається її стиль, заплутані історії і ця не залишилась осторонь. Книга відкриває певні цікаві моменти про героїв, а про декого залишає таємниці.
Мені історія сподобалась, важко було здогадатись про такий розвиток сюжетної лінії, були певні неочікувані моменти які мене вразили. В той же час іноді історія видавалась нереальною та це не значить що так не може бути в реальності. Фінал як завжди неочікуваний та цікавий, хоч мені і сподобалась книга,але і вийшла трохи нереальною вкінці.
У «Жінці з каюти №10» журналістка Лаура Блеклок, або просто Ло, отримує свій, здавалося б, золотий шанс — розкішний круїз по норвезьких фіордах із купкою багатих і впливових пасажирів. Це її можливість зробити кар’єрний ривок: написати репортаж, завести потрібні знайомства, довести, що вона може більше. Атмосфера камерна, трохи снобська — ідеальний ґрунт для інтриг. І все йде гладко, доки Ло не чує крик і не бачить, як із сусідньої каюти у воду падає тіло. Проблема в тому, що в каюті №10, як виявляється, ніхто й не мешкає. Ні слідів, ні свідків — лише її впевненість, що сталося щось страшне.
Атмосфера стає тісною, як сам лайнер: усі погляди сповнені сумніву, а головна героїня — єдина, хто наполягає, що стала свідком злочину.
Це класичний троп «ненадійного оповідача», але тут інакше: героїня впевнена в тому, що бачила, а всі інші переконують її у протилежному. Та й сам читач час від часу починає сумніватися: може, все ж це нерви, надмірна тривожність й алкоголь?
Фінал, зізнаюсь, дико нереалістичний, але який кінематографічний! Поки читала, постійно уявляла кадри з фільму — і ось, скоро така екранізація з Кірою Найтлі справді вийде.