Жорстоке небо

В аеропорту Франції під час сильної снігової бурі зазнає аварії літак українського виробництва. Трагедія подається очима головного пілота-українця, працівника снігоочисної машини, з якою зіткнувся літак, а також частково очима диспетчера аеропорту. Здається, причина цієї авіакатастрофи очевидна, але по правилам потрібне офіційне незалежне розслідування. Від українського авіазаводу для проведення розслідування надсилають молодого фахівця Діану, доньку колишнього конструктора цього ж літака. Ніхто не чекав, до яких приголомшливих висновків прийде ця розумна і наполеглива жінка і на який страшний ризик вона піддасть себе і своїх близьких.

В цій книзі мене підкуповує реалістичність, бо майже все, що згадується у книзі – справжнє (крім подій, звичайно). Літаки описані як і реальні, згадуються реальні вузи, реальні адреси тощо. Саме тому читати таке цікаво.

Ще ця книга багата на жанри. Тут є роман-катастрофа, яка з жахливими подробицями розкриває нам зіткнення авалайнера зі снігоприбиральною машиною. Тут присутня детективна історія про розслідування причин катастрофи та можливих відповідальних осіб, тут ви знайдете сімейну драму головної героїні та членів екіпажу. Ще тут є кохання, лиходії та вбивства, курс біології та інженерної авіації.

Якщо «Зазирни у мої сни», це книга після якої я «поставив Кідрука на паузу», то «Жорстоке небо», це книга яка змусила мене засумніватися в моїй прихильності до автора. Хоча, це мабуть не правильно звучить, все ж в будь якого письменника є і хороші і погані книги… а вірніше ті, які нам подобаються більше, які менше, а які взагалі ні. От ця з тих, що просто менше подобаються, вона десь посередині,… 5/10, так би мовити.
З однієї сторони, це дуже класний трилер-детектив, де присутнє все те за що я люблю технотрилери. Сама історія (цього разу дуже навіть реалістична), пропрацьовка технічної складової (всі ці тонкощі літакобудови), персонажі – все це дуже навіть добре зроблено. За все перечислене я ставлю 8/10.
А з іншої сторони – абсолютно нецікава соціальна сторона роману, особисті чвари персонажів і занадто багатослівно розписана психологія вчинків головних героїв. От хочеться сказати, що все це таки зайве…. але швидше воно просто занадто об’ємне. Ну не треба було все аж так розписувати, можна ж лаконічніше. За це я ставлю 2/10.
Все хороше, що є в книзі просто губиться в непотрібному нагромадженні соціально-психологічного шолушиння.
Тому 5/10
P.S. І ще не можна не сказати, що роман цей дуже нагадує «Крила» Майкла Крайтона…. Але то просто до слова, нічого поганого в цьому не бачу.