Життя у середньовічному замку

Історія Середньовіччя, що стала основним дослідницьким ресурсом Джордж Р. Р. Мартін при створенні світу «Гри престолів»

Середньовічна історія оживає у дослідженнях на замку Чепстоу, розташованому на кордоні між Англією та Уельсом. Френсіс та Йозеф Ґіси пропонують  подорож у змальоване до дрібниць повсякденне життя Середньовіччя. Видатні дослідники розкривають таємниці життя тих людей, для яких замок був центром існування — від лордів і леді до простих мешканців навколишніх сіл.

Яку роль відігравав замок? Що носили, їли і як проводили вільний час вельможі і прості люди? Чи правда, що правила сексуальної поведінки забезпечували суспільний порядок? Автори розкривають важливу роль честі в середньовічній культурі, процеси посвячення лицарів та заходи, які використовувалися замками для захисту від зовнішніх загроз.

«Життя у середньовічному замку» — це ключове джерело пізнання епохи лицарів і королів.

Чому варто прочитати книжку «Життя у середньовічному замку»?

• Вичерпно досліджена і поетично змальована історія, що розкриває невідомий бік величної епохи лицарства.
• Книжка, що стала основним дослідницьким ресурсом Джорджа Р.Р. Мартіна при створенні циклу «Пісні льоду і полум'я».
• Класичний бестселер про таємниці й реалії Середньовіччя.

Про авторів:

Френсіс та Йозеф Ґіси — автори світових бестселерів з історії середньовічної Європи. Спільно написали понад двадцять книг, наклади яких складають понад мільйон примірників.

Цитати:

Про любов до власних володінь:

Глибше вкоріненою рисою лордів була їхня любов до землі. Їхнім життям керувало бажання — набагато сильніше, аніж їхня розрекламована любов до битв — здобути, зберегти і розширити свої володіння. Керування маєтком — навіть меншим, ніж замок Чепстоу — було дуже вимогливим заняттям. Жоден лорд, хоч як би любив воювати, не міг собі дозволити занедбати свої володіння. УXII таXIII столітті багато лордів пропускали цілковито успішні війни чи навіть уперто відмовлялися брати в них участь, бо це означало, що вони змушені будуть покинути свої землі. Дуже мало англійських лордів — а у XIII столітті й континентальних — долучилися до далеких хрестових походів; захист Святої Землі лишився здебільшого для тамплієрів та найманців. Англійські барони навіть активно протестували проти боротьби за захист французьких територій їхнього короля. Роджер Бігод, майбутній лорд Чепстоу, та інші барони неохоче вирушили з Генріхом ІІІ до Франції лише 1242-го і щойно повернулися, за першої ж нагоди почали протестувати, що король «нерозумно потягнув їх далеко від рідного дому».

Про справжнього ворога замкових баронів:

Справжнім ворогом замкових баронів та їхніх привілеїв була не королівська влада, а повільна, невідворотна хвиля економічних змін. Торговці тканиною та інші бізнесмени, які експлуатували своїх працівників — можливо, не жорстокіше, але ефективніше, ніж барони своїх вілланів, — виривалися вперед в економічній гонитві. Лорди в сільських місцевостях, що сиділи у своїх пихатих, але економічно бездіяльних замках, застрягли на місці.

Про куртуазну любов:

«Куртуазна любов» (сам термін з’явився згодом) була середньовічним ідеалом, але на практиці у ставленні до перелюбу діяли суто чоловічі подвійні стандарти. Церква засуджувала зраду, незалежно від статі, але королі, графи, барони та лицарі зазвичай мали коханок і безліч незаконнонароджених дітей (у Генріха І було понад двадцять бастардів, а в Іоанна — п’ять.) Зрада жінки — то вже була геть інша справа. Невірну дружину часто ганьбили і виганяли, а її коханця — калічили чи вбивали. Справа була не в моралі, а в чоловічій честі. Зраду з жінкою лорда вважали відступництвом. Упродовж правління французького короля Філіпа Вродливого двох дворян, звинувачених в адюльтері з жінками королівських синів, кастрували, прив’язали до коней і потягнули до ешафоту, де їх повісили «не лише як перелюбників, а й як найпідліших зрадників своїх лордів».