Життя за життям

Кейт Аткінсон написала роман-палімпсест, в якому герої мають другий-третій-п'ятий шанси прожити життя правильно, або, зрештою, просто зрозуміти, що "суть життя ж не в тому, щоб кимось стати. Суть — просто в тому, щоб бути".

Головна героїня, Урсула Тодд, прожила безліч життів. Вірніше, - вона прожила одне життя безліч разів. З кожним "пришестям" її характер, її світогляд, плин її думок змінювався, як змінювалась і дійсність навколо неї.
Неминучою була тільки війна.
"Фантастичність" сюжету пояснюється ефектом дежавю, або кінематографічним "синдромом метелика" - героїня весь час повертається в ключовий момент свого життя й міняє хід подальших подій (хоч і не підозрює про це). Спочатку це збиває зпантелику, бо читач не може зрозуміти, як це маленька дівчинка, наприклад, падає з вікна (чи тоне, чи вмирає від іспанки), а вже в наступному розділі вона собі мирно грається зі своєю лялькою.
Кейт Аткінсон має свій фірмовий стиль - найкраще їй вдаються сімейні хроніки з великою кількістю персонажів, проспекцій і ретроспекцій. Єдине, що насторожує, - це шаблонний образ матері у творах письменниці: що Банті із "За лаштунками в музеї" (а також мати Банті і мати матері Банті), що Віола в "Руїнах Бога", що Сильвія Тодд - більш подібні до казкових злих мачух, ніж до зразкових мам.
Таке враження, що авторка малює "картину навпаки" - показує родинні стосунки, якими вони не повинні бути.
Разом з тим, сюжет здається дуже реалістичним: незважаючи на "удачу" жити між двох воєн, персонажі живі й колоритні, а сюжет (кожен із сюжетів) цілком би міг стати історією чийогось життя.
Найбільший за хронометражем і за важливістю епізод із життя героїні - це війна, описана у моторошних подробицях.

сніжного лютневого дня в родині Тоддів народжується дівчинка, яку називають Урсулою. вона помирає. а потім знову народжується, аби обставини склалися трохи інакше, і її встигли врятувати — аж до наступного нещасного випадку. і так названа ведмежам дівчинка проживатиме життя за життям — з чоловіком і на самоті, з дитиною чи собакою, піддаючись стереотипам і руйнуючи їх, навіть стаючи подругою Єви Браун.

мені спершу здавалося, що це чергове переосмислення "дня сурка", але авторка створила більш заплутаний концепт. Урсула не памʼятає подій попередніх життів, хоча в певних ситуаціях має майже навʼязливе відчуття дежавю, яке керує її діями. ну або традиційно змушує родину думати, що дитина несповна розуму.

через специфічний наратив і величезну кількість героїв, у яких я постійно плуталася, роман читається повільно, але захоплює увагу з перших сторінок. той самий випадок, коли "нічого не зрозуміло, але дуже цікаво". а от добрячу частину дорослішання героїні, яке припадає на події війни, читати вже було дійсно складно — мені навіть довелося зробити паузу, бо опис бомбардування Лондона аж занадто добре уявляєш в наших реаліях(

втім, завдяки зустрічі книжкового клубу я таки зібралася з силами і дочитала, про що абсолютно не шкодую. пані Аткінсон прекрасно пише, і її книги дійсно заслуговують уваги. тож, можливо, цей роман потрапив до мене в не надто вдалий час, через що я не змогла насолодитися історією Урсули сповна, але я із задоволенням залишу «Життя за життям» на своїх полицях, аби повернутися і перечитати іншим разом.

《А що як би ми проживали життя знову і знову, допоки нарешті не зробимо все правильно? Правда, було б чудесно?》

Щодня нам доводиться робити вибір на користь собі або інших, і щодня несемо за це відповідальність. Ми не можемо із впевненістю сказати як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, і не можемо передбачити наслідків, спричинені нашими діями.

І неодноразово ми собі казали, що якби повернути час назад - зробили це б по-інакшому. Застерегли. Відвернули б біду.

Але чи варто повертати щось назад?

Ця книга із альтернативними варіантами сюжету, в якій головна героїня багаторазово знову і знову проживає життя. Щоразу в черговому її житті, дівчина шукає способи, прораховує варіанти та ходи, аби відвернути певну трагедію. Щоразу трапляється момент, де вона помиляється. І тоді народжується знову. І так трагедія за трагедією. Життя за життям.

У цій книзі розкривається головна метафора людського життя: його не можна прожити правильно. Не має ідеального його варіанту, хоча б тому що не існує мірки, яка б виміряла цю правильність.

І ця теорія стосується не лише однієї певної людини - всього людства. Його історії. Інколи трагедії трапляються для того, щоб уникнути чогось значного гіршого. Хоча в той момент і не уявляєш, що може бути ще гіршим. Історичні події спонукають до виникнення інших подій. Щодо цього Кейт Аткінсон ділиться своїми рефлексіями: Якби Гітлер не став канцлером, то не було б конфлікту між арабами та ізраїльтянами. Якби не було ІІ Світової війни - не було б ніякої Залізної завіси, а Росія б не ізолювала Східну Європу від Заходу. Американці б без воєнного стану не видерлися б так стрімко із Великої депресії, і не мали б значного впливу на повоєнний світ. Тоді де ж початок конфлікту, що призвів до ІІ Світової війни? Може, ще в Сараєво? А може й раніше. Якщо розплітати клубочок до початку кінця людської цивілізації - то можливо він був вже у райському саду?

Неймовірна сімейна сага у стилі магічного реалізму, переносить у міжвоєнний період і змушує добряче порозмірковувати над життям.

Дуже раджу.