Живі. Зрозуміти українську літературу

Неймовірна цікава антологія!
Крізь призму часу та сторінок цієї книги тягнеться мереживо життя українських письменників, любові Олександра Михеда до свого батька, згакові твори письменників.
Це не нудне "народився - писав - помер". Михеди розкривають саму суть стилів авторів, здувають пил з їхніх прихованих перлин, іронізують, критикують, та ведуть батьківсько-синівський діалог.
Михеди пишуть живо, чесно, без пафосу та зайвих очорнень. У цій книзі немає безкінечних страждань, із яким, на жаль, у багатьох асоціюється украхнська література. Кожна розповідь має проблиск надії, кожен цитований твір - розбір стилю та ідеї.
Це книга, яка закохує в українську літературу, здирає з неї личину "села, де всі страждають". Михеди "оживлюють" постаті наших письменників, розвіюючи образ суворих облич з олійних портретів. Письменники, про яких ідеться в "Живих" - це, промовисто, живі люди, які люблять, творять, сумніваються, мають хобі, зачитуються любовними романами.
Однозначна рекомендація всім і кожному!

Український письменник Олександр Михед і його батько, літературознавець, об'єдналися, щоб поговорити про українську літературу. Розмова була цікава, насичена, сповнена як загальновідомими фактами, так і різними цікавинками з приватного життя. Тож і книга вийшла не "суха", а пізнавальна.
Факти говорять самі за себе. Лиш я прочитала розділ про Григіра Тютюнника, то одразу ж взялася читати його збірку — так мене вразили факти з його біографії, історії про важке дитинство, виживання, а також перехід і в житті, і в творчості, на українську. Тож скоро чекайте відгук і на його книгу)
В цій книзі класно переплітаються історії з життя авторів разом з літературним аналізом їх творів. Цікаво дізнаватися, що саме сприяло таким думкам, як змінювалися життєві й політичні погляди письменників і письменниць, а також як це позначилося на їх творчості. А боротьби проти системи, за своє виживання було багато, на жаль, в житті наших класиків. Одна історія Хвильового чого вартує!
Книга містить історії про Тютюнника, Телігу, Хвильового, Багряного, Стефаника та інших. Про когось я вже знала багато і читала більшість творів, якісь історії були несподіваними, й часом незрозумілими. Але це точно була цікава і яскрава подорож сторінками української літератури.

Письменник Олександр Михед та його батько літературознавець Павло Михед про живих українських письменників та письменниць.
Живих — тобто, не в тому сенсі, яких нам зазвичай їх подають: іконами, ідолами, канонами. А як про звичайних людей і їхню буденність.
Тут більше про емоції, ніж про хрестоматійні факти.

Кожному з письменників — окремий розділ. І як вставки подано розповіді Павла Михеда про той чи інший часовий проміжок, політичну ситуацію, настрої в суспільстві. Подекуди ці розмови про сімʼю Михедів займають доволі багато місця в книзі, подекуди це 50/50 поряд з історією про конкретного письменника.

Мені сподобалось. Місцями потрібно було пробиратись, місцями йшло тяжко, але як завжди, обожнюю те, як пише Олександр Михед і його стиль.

Хоча насправді, є свої фаворити серед розділів. Мої — про Миколу Хвильового, Олену Телігу, Тараса Прохаська (єдиний сучасник в книзі), Івана Багряного.

Не сподобався розділ про Миколу Гоголя, подекуди через те, що було дуже багато цитат російською без зносок з перекладом. А ще напевно тому, що не до кінця я осягнула хоч трохи того, яким саме він був.
Також трохи здивувало ставлення автора до Ольги Кобилянської, бо він відверто її критикує, а також не вважає вартими уваги «Царівну» та «Меланхолійний вальс».

Подекуди мені було забагато саме розмов про твори авторів, лексичні звороти тощо, а хотілось більше їхнього «життя».

Однак, це — must read!

«Першою гине література і свобода, а затим — плоть»