Відгуки і рецензії читачів
02.01.2025
«Змієві вали», упорядник Володимир Аренєв
Антологія української фантастики (2024)
«Вони пішли тим садом, усі як були, навіть зі зброєю, – ну бо сади часом треба боронити, егеж»
Українська фанатика існує і має давні корені.
Від перших легендарних оповідок в літописах, монастирських патериках Середньовіччя, у міфологічних мотивах ХІХ ст. та до сучасних історій про боротьбу, майбутнє та далекий космос. Всі ці оповідки строкаті та різні, проте їх об’єднує одне – українська душа, яка проглядається в кожнісінькій історії.
Читач тут шукатиме «Запропащу грамоту», зустрінеться з «Нічним супутником» і навіть самим чортом, якому не байдужі чари кохання чи потворною Поторочою з людським серцем. Побореться з власною смертю у «Поєдинку» чи за цілу планету (запитаєте чию?), підкорятиме Марс чи досліджуватиме походження дивного русинантропа, а той й двійко зелених дітей. Йому розповідатимуть про «Дива з бомбардую» на мові давнього міста Вавилон, про справжні життя людей, пожирачів гріхів, вартових і команди проклятих кораблів.
Найстрашнішим жахом стає зустріч із старою Гавриловною. Дитяче свято – останнім днем у житті, снігова віхола у квітні – символом вічної та кривавої боротьби. І де та середина снігу – невідомо? І насправді єдиною «дрібкою блаженства» залишається – дочекатися своїх.
Українська фантастика – жива та багатогранна.
Вона налічує кілька століть оповідей та тисячі неповторних історій. І ще не всі з них розказані, прослухані та створені.
Не випадково, що збірку завершує щемке оповідання «Туди, де буде сад», яке жалить серце українського читача не фантастичних елементом, а своєю справжністю. Бо таких «садів» у нас, на жаль, буде багато…
Антологія української фантастики (2024)
«Вони пішли тим садом, усі як були, навіть зі зброєю, – ну бо сади часом треба боронити, егеж»
Українська фанатика існує і має давні корені.
Від перших легендарних оповідок в літописах, монастирських патериках Середньовіччя, у міфологічних мотивах ХІХ ст. та до сучасних історій про боротьбу, майбутнє та далекий космос. Всі ці оповідки строкаті та різні, проте їх об’єднує одне – українська душа, яка проглядається в кожнісінькій історії.
Читач тут шукатиме «Запропащу грамоту», зустрінеться з «Нічним супутником» і навіть самим чортом, якому не байдужі чари кохання чи потворною Поторочою з людським серцем. Побореться з власною смертю у «Поєдинку» чи за цілу планету (запитаєте чию?), підкорятиме Марс чи досліджуватиме походження дивного русинантропа, а той й двійко зелених дітей. Йому розповідатимуть про «Дива з бомбардую» на мові давнього міста Вавилон, про справжні життя людей, пожирачів гріхів, вартових і команди проклятих кораблів.
Найстрашнішим жахом стає зустріч із старою Гавриловною. Дитяче свято – останнім днем у житті, снігова віхола у квітні – символом вічної та кривавої боротьби. І де та середина снігу – невідомо? І насправді єдиною «дрібкою блаженства» залишається – дочекатися своїх.
Українська фантастика – жива та багатогранна.
Вона налічує кілька століть оповідей та тисячі неповторних історій. І ще не всі з них розказані, прослухані та створені.
Не випадково, що збірку завершує щемке оповідання «Туди, де буде сад», яке жалить серце українського читача не фантастичних елементом, а своєю справжністю. Бо таких «садів» у нас, на жаль, буде багато…