- Книги
- Всі автори
- Семюел Беккет
Семюел Беккет
Ірландський письменник, автор романів, п'єс, оповідань і віршів. Найбільш відомий п'єсою «Чекаючи на Ґодо». Вважається однією з ключових фігур в створенні театру абсурду. Лавреат Нобелівської премії з літератури 1969 року. Один із найвпливовіших письменників ХХ століття.
Семюел Беккет (Samuel Beckett, 1906–1989) — ірландський письменник і драматург, який писав англійською та французькою, лауреат Нобелівської премії з літератури 1969 року. Його найвідоміша п’єса — «Чекаючи на Ґодо», а серед головних прозових творів — «Молой», «Малон умирає», «Несказанний» і «Ўот». Повторення, паузи, ненадійна пам’ять та труднощі самого мовлення стають у нього матеріалом і комізму, і філософського дослідження людського існування.
Дублін, Триніті-коледж і паризьке літературне середовище
Семюел Барклі Беккет народився 13 квітня 1906 року у Фоксроку поблизу Дубліна. У 1923–1927 роках навчався в Триніті-коледжі, спеціалізуючись на французькій та італійській мовах. Професор Томас Рудмоз-Браун знайомив студентів як із літературним каноном, так і з новішим експериментальним письмом. За його рекомендацією Беккет отримав викладацьку посаду в паризькій École normale supérieure.
У Парижі він познайомився з Джеймсом Джойсом і допомагав йому в роботі над твором, який згодом став «Поминками за Фіннеґаном». Перші публікації самого Беккета включали поему «Whoroscope» та дослідження про Пруста. Повернувшись до Дубліна, він певний час викладав у Триніті, проте академічна кар’єра не стала його постійним заняттям. Після років переміщень він оселився в Парижі 1937 року; роман «Murphy» вийшов 1938-го.
Під час Другої світової війни Беккет долучився до французького Руху Опору. Після викриття підпільної мережі він та Сюзанна Дешево-Дюменіль мусили тікати на південь Франції. Письменник працював на фермі й продовжував роман «Watt». Після війни повернувся до Парижа; наступні роки стали періодом інтенсивної роботи французькою мовою.
«Чекаючи на Ґодо», двомовне письмо та Нобелівська премія
Французька мова дала Беккетові можливість по-новому дисциплінувати власне письмо. Він також перекладав свої твори між французькою та англійською, тому дві мовні версії стали частиною авторської практики. Наприкінці 1940-х років написав прозову трилогію та п’єсу «Чекаючи на Ґодо».
Прем’єра «Ґодо» в постановці Роже Блена відбулася в Парижі 5 січня 1953 року. Очікування двох персонажів, повторювані розмови й майже відсутня зовнішня дія змінили звичні уявлення про сценічну подію. До подальшої драматургії належать «Кінець гри», «Остання стрічка Креппа» та «Щасливі дні». Його театр пов’язують із театром абсурду, однак подібні питання мови, часу й непевної особистості розвиваються і в романах.
Нобелівську премію Беккет отримав 1969 року за новаторську прозу й драму про становище сучасної людини. У пізнішій творчості продовжував працювати з короткими текстами та сценічними, радіо- й телевізійними формами. Помер 22 грудня 1989 року в Парижі, похований на кладовищі Монпарнас.
«Молой», «Малон умирає», «Несказанний»: рух прозової трилогії
«Молой» і «Малон умирає» вийшли французькою 1951 року, «Несказанний» — 1953-го. Ці романи утворюють послідовність, у якій звичайні опори розповіді — подія, місце, сталий персонаж — дедалі більше розхитуються.
У «Молої» дві частини пов’язані з мандрівником Молоєм та Мораном, який вирушає його шукати. Пошук поступово змінює самого шукача: відмінність між тим, кого описують, і тим, хто намагається встановити порядок, стає непевною. «Малон умирає» зосереджений на чоловікові, прикутому до ліжка. Його вигадані історії, записи й увага до речей замінюють можливість вільно діяти у зовнішньому світі.
У «Несказанному» лишається голос, який не може остаточно визначити, ким він є та звідки говорить. Рух монологу стає головною подією тексту. У порядку трилогії особливо помітно, як Беккет переходить від дороги й розслідування до мовлення, що саме намагається створити собі опору.
«Ўот»: коли бездоганна логіка не пояснює світу
Англомовний роман «Ўот», над яким Беккет працював у воєнні роки, вийшов 1953 року. Герой служить у загадкового містера Нотта й намагається зрозуміти його через ретельні спостереження. Переліки, варіанти й дедалі складніші логічні процедури множать можливі пояснення.
Комізм виникає з надмірної послідовності думки, яка не гарантує знання. Побутова ситуація стає експериментом над мовою та прагненням усе класифікувати. Український переклад Володимира Діброви відтворює важливу для твору гру назв, повторів і способів міркування. Поруч із французькою трилогією «Ўот» показує інший мовний етап Беккетової прози та раннє розгортання її майбутніх питань.