- Книги
- Всі автори
- Джанет Вінтерсон
Джанет Вінтерсон
Джанет Вінтерсон — англійська письменниця, журналістка, сценаристка, кінопродюсерка, викладачка, професорка Манчестерського університету. Найвідомішим її твором є «Помаранчі — не єдині фрукти» — напівавтобіографічний роман про молоду дівчину-лесбійку, яка виростає в п'ятдесятницькій спільноті.
Джанет Вінтерсон (Jeanette Winterson) — британська письменниця, авторка романів, есеїв і мемуарів. У «Помаранчах — не єдиних фруктах» вона переосмислює власне релігійне дитинство через художню історію. У «Письменах на тілі» відмовляється називати ім’я та гендер оповідної особи. В обох романах форма впливає на те, що читач може знати про людину, яка розповідає.
Джанет Вінтерсон від Аккрінґтона до першого роману
Вінтерсон народилася 1959 року в Манчестері. Її удочерили Джон і Констанс Вінтерсони, які жили в Аккрінґтоні. Родина належала до євангельської п’ятидесятницької громади й готувала дівчину до місіонерської роботи. В автобіографічному тексті Вінтерсон згадує, що вдома читали вголос Біблію. Цей досвід став матеріалом для першого роману, хоча письменниця перетворила його за допомогою вигаданих епізодів і різних голосів.
Вона навчалася в коледжі Святої Катерини в Оксфорді, а після переїзду до Лондона працювала помічницею редактора у Pandora Press. «Помаранчі — не єдині фрукти» вийшли 1985 року, а 1990-го Вінтерсон адаптувала роман для BBC. Пізніше вона працювала й з іншими медіа: писала радіоп’єси та редагувала нові видання романів Вірджинії Вулф. Згодом у The Passion і Sexing the Cherry Вінтерсон використовувала історичні обставини разом із фантастичними епізодами. У мемуарах Why Be Happy When You Could Be Normal? повернулася до усиновлення й зустрічі з біологічною матір’ю вже у формі особистого свідчення.
Два способи розповісти про близькість у романах Вінтерсон
«Помаранчі — не єдині фрукти» варто обрати, якщо цікавить дорослішання в релігійній спільноті, мова Біблії та стосунки героїні, які змушують її переглянути очікування родини. Поруч із повсякденними сценами тут виникають казкові епізоди, що дають іншу мову для розповіді про вибір.
У «Письменах на тілі» в центрі — стосунки з Луїзою. Ім’я та гендер того, хто розповідає, залишаються невизначеними. Завдяки цьому читач стежить за тим, як голос змінюється між спогадом, тілесним відчуттям і спробою описати втрату. Цей роман варто обрати для знайомства з формальними експериментами Вінтерсон, а «Помаранчі» — щоб почути, як вона працює з матеріалом власного життя.