Ерік Берн

Ерік Берн (Eric Berne, 1910–1970) — американський психіатр канадського походження, засновник транзакційного аналізу й автор «Ігор, у які грають люди». У «Вступі до психіатрії та психоаналізу» він пояснював, як фахівці його доби описували роботу психіки. У книжці про ігри запропонував читати повторювані конфлікти через послідовність реплік і ролі, які люди перебирають у розмові.

Монреаль, військова психіатрія й транзакційний аналіз

Берн народився в Монреалі як Ерік Леннард Бернстайн. 1935 року здобув диплом лікаря в Університеті Макґілла, продовжив підготовку в США і служив психіатром в американській армії. Після війни практикував і працював із групами в Каліфорнії. Поступово його увага зосередилася на тому, що відбувається безпосередньо між людьми. Окрему репліку й відповідь на неї він називав транзакцією.

Берн виклав систему для фахівців у Transactional Analysis in Psychotherapy 1961 року, а «Ігри, у які грають люди» 1964 року зробили її відомою ширшій аудиторії. У своїй моделі він використовував назви Батько, Дорослий і Дитина для різних способів реагувати. Залежно від ситуації людина може відтворювати засвоєні правила, оцінювати те, що відбувається тепер, або відповідати так, як звикла в дитинстві.

З якої книжки Еріка Берна почати

«Ігри, у які грають люди» зручно обрати, якщо цікавить спілкування. Берн описує ситуації, у яких тема може змінюватися, а розмова все одно доходить до звичної образи чи звинувачення. У грі, яку англійською названо Why Don’t You — Yes But, один учасник просить допомогти з проблемою, але відхиляє всі запропоновані рішення. Авторові цікаво, яку роль підтримує кожен у цій послідовності й чому проста зміна поради не змінює її перебігу.

«Вступ до психіатрії та психоаналізу» має ширший предмет. Видання виросло з The Mind in Action 1947 року, а український переклад виконано за розширеною англомовною редакцією 1968-го. Берн пояснює сновидіння, несвідомі мотиви й психіатричні поняття через приклади, доступні читачеві без спеціальної підготовки. Дві книжки разом дають побачити, як автор перейшов від загального викладу психоаналізу до власної моделі повсякденних взаємодій.