- Книги
- Всі автори
- Ірина Ковбаса
Ірина Ковбаса
Ірина Ковбаса — сучасна українська письменниця. Авторка дебютної книжки «Ходи до бабці, обійму».
В онлайн-книгарні Лабораторія ви можете купити книги Ірини Ковбаси та отримати вигідні пропозиції, зокрема безкоштовну доставку від 500 грн та кешбек до 15%.
Ірина Ковбаса — українська письменниця, філологиня й журналістка, авторка родинного роману «Ходи до бабці, обійму». Вона віддала голос дев’яностолітній Стефанії, яка виховує двох онуків. Розмовляючи з дітьми та пригадуючи власне життя, героїня поєднує у своїй оповіді різні часи. Тому звичний день у домі Стефанії може відкрити історію, якої її онуки ще не знають.
Як Ірина Ковбаса використала дитячі спогади
Ковбаса виросла у Золочеві на Львівщині, вивчала теорію та історію літератури й компаративістику в Києво-Могилянській академії. Працювала в журналістиці та проєктному менеджменті. Її дебютний роман вийшов 2025 року у Видавництві Старого Лева. Письменниця присвятила книжку бабусі й пояснювала, що поштовх до письма виник у звичайній побутовій ситуації. Готуючи борщ, вона пригадала, як це робила бабуся, і відкрила файл, щоб почати роботу.
Серед дитячих подробиць, про які розповідає Ковбаса, є бабусині вареники, важкий килим на стіні й звичка завершувати сварку обіймами. Вона також згадувала, що бабуся була першою дорослою, від якої вона почула вибачення. Ці деталі допомагають зрозуміти, чому в романі близькість передано через дії й репліки. Родинну пам’ять можна впізнати за тим, як люди готують, сваряться, миряться і ставлять запитання, на які складно відповісти.
Голос Стефанії в романі «Ходи до бабці, обійму»
У «Ходи до бабці, обійму» Стефанія звертається до Лежка й Ринки, яких називає курдуплями. Діти бачать дорослу, яка дає їм раду, а читач чує і те, що вона залишає при собі. Стефанія згадує, як у дитинстві пережила окупацію, як знайшла улюблену роботу і як несподівано залишилася вдовою. Зміна імен, від Стефці до Стефанії Петрівни, підказує, що різні люди знали її за різних обставин.
Ковбаса переходить між розмовою з дітьми й спогадом без втрати характерної інтонації героїні. Гумор виявляється в її способі дати відповідь, коли онуки заскочили її зненацька. Важкі епізоди набувають іншої ваги, коли їх розповідає людина, яка після пережитого має дбати про дітей. Роман можна обрати, якщо цікава історія старшого покоління, розказана через родинну мову й особисті деталі.