- Книги
- Всі автори
- Катажина Боні
Катажина Боні
Польська письменниця та репортерка, яка пише про травми, втрати, горе та надію.
Катажина Боні (Katarzyna Boni) — польська письменниця й репортерка. У «Ґанбаре! Майстеркласі із вмирання» вона розповідає про Японію після землетрусу, цунамі й аварії на Фукусімі 2011 року. Інші її книжки присвячені сирійським біженцям і мешканцям індійського міста-експерименту Ауровіля. У кожному випадку Боні бере суспільну подію або ідею й шукає людей, які можуть пояснити, як вона змінює їхні будні.
Від школи репортажу до історій про спільноти
Боні вивчала культурологію у Варшавському університеті й соціальну психологію в SWPS та закінчила Польську школу репортажу. Публікувалася в «Pismo», «Duży Format», «Magazyn Książki» та виданнях про подорожі. Досвід тривалих поїздок до Японії, Індії й країн Південно-Східної Азії дав їй можливість повертатися до місць та історій, які цікавили її довше за новинний цикл.
У репортажі «Kontener», написаному разом із Войцехом Тохманом, автори зосередилися на долях сирійських біженців. У книжці «Auroville. Miasto z marzeń» Боні дослідила засноване в Індії міжнародне поселення, учасники якого хотіли вибудувати новий спосіб співжиття. Тут її цікавить повсякденна робота, потрібна, щоб перетворити утопічний задум на житло, правила і стосунки між людьми. За «Ауровіль» вона отримала репортажну відзнаку Nagroda Magellana.
Як написано «Ґанбаре! Майстерклас із вмирання»
У «Ґанбаре! Майстеркласі із вмирання» Боні рухається від розповідей про 11 березня 2011 року до історій про життя після катастрофи. Один із образів книжки — «телефон на вітрі». Людина заходить у кабінку й говорить у слухавку, яка не під’єднана до мережі. У репортажі цей предмет має практичне значення для тих, хто хоче звернутися до загиблого й шукає місце для такої розмови.
Авторка чергує свідчення з описом місць, речей і звичаїв. У цьому монтажі стає помітно, як по-різному люди переживають відсутність тіла, втрату дому або неможливість повернутися туди, де вони жили. Згодом Боні допомогла впровадити в Польщі проєкт «Телефон на вітрі» та майстерні, присвячені розмові про вмирання. Книжка отримала польську літературну премію «Gryfia» у 2017 році й була номінована на премію імені Ришарда Капусцінського. З неї варто почати, якщо цікаво, як репортаж може передати тривалі наслідки катастрофи через спостереження за окремими людськими життями.