Лев Скрипник

Лев Скрипник — український письменник 1920-х років, родом із Донеччини. Вже з 11 років працював на шахті, на залізниці, в порту. Племінник очільника Народного комісаріату освіти УСРР Миколи Скрипника. Друком його твори почали виходити з 1922 року. Був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) та входив до літературного об'єднання Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой». Вів авантюрний спосіб життя, належав до кримінального середовища, багато часу проводив у подорожах. Досвід ув’язнення залишив відбиток на змісті його творчості. Серед його творів: «Вибух», «Маленька степова рудня», «Двісті п'ятдесят перша верства», «За все», «Будинок примусових праць», «Шурка-Скокар», «Немає праці», «Смертна камера», «Кортояк», «Таке життя», а також романи «БУПР» і «Рудня-Новосмолянка». Пройшов через війну, полон, тюремне життя. Писав автобіографічні оповідання про свій непростий життєвий шлях — дитинство безхатченка, боротьбу із системою, особисті втрати. Помер у психоневрологічній лікарні в Полтаві.