Сусанна Зейнідінова

Сусанна Зейнідінова — українська авторка кримськотатарського походження, філологиня французької мови й авторка книжки «Цибуля зі смаком яблука. Кримські історії». Її автобіографічні оповіді повертають читача до Криму через дитячі спогади, голоси близьких, мову, страви та родинні обряди. Особистий досвід тут пов’язаний з історією народу, депортацією, зросійщенням і вимушеним від’їздом із півострова.

Сусанна Зейнідінова: Крим, Луцьк і Львів

Після російської окупації Криму 2014 року Зейнідінова разом із родиною переїхала до Луцька, а згодом — до Львова. У видавничій біографії її фах визначено як французьку філологію; також зазначено роботу в міжнародній компанії. Ці відомості окреслюють професійне середовище авторки поряд із літературним досвідом.

Луцьк посідає окреме місце в її спогадах. У книжці є історії про студентські роки у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, знайомство з волинськими традиціями та приготування кримських страв на кухні гуртожитку. Зустріч різних звичаїв показано через спільний побут: те, що для однієї людини є звичним смаком чи родинною навичкою, для іншої стає першим знайомством із Кримом.

Такий рух між містами важливий для побудови книжки. Півострів постає одночасно місцем прожитого дитинства й домом, до якого неможливо вільно повернутися. Оповідачка відновлює зв’язок із ним через конкретні епізоди, а досвід життя поза Кримом додає до спогадів нову перспективу — пояснення свого походження людям з іншого середовища.

«Цибуля зі смаком яблука»: голоси родини й пам’ять про депортацію

«Цибуля зі смаком яблука. Кримські історії» виходить у видавництві «Віхола» 2026 року. Це особисті розповіді, де авторка поєднує власні спогади з почутим від старших. Важливою постаттю є бабуся — носійка родинних знань, вірувань і пам’яті про пережите насильство.

Поруч із традиціями в бабусиних розповідях зберігаються епізоди депортації. Відтак сімейна пам’ять не обмежується затишними сценами минулого: вона містить досвід втрати дому та примусу. Зейнідінова ставить поряд дитяче сприйняття і свідчення старших, дозволяючи побачити, як велика історія продовжується в розмовах, звичках і способах берегти близьких.

Інший наскрізний сюжет — зросійщення півострова й нав’язаний сором за власну ідентичність. Мова, імена та віра набувають значення не як перелік етнографічних ознак, а як частина повсякденного самовідчуття. Оповіді показують середовище, у якому людина вчиться розпізнавати тиск на свою культуру й повертати цінність тому, що їй намагалися представити другорядним.

Кримськотатарські традиції в автобіографічній прозі

Окремі історії ведуть на кримськотатарське весілля чи похорон, знайомлять із приготуванням сарми, чебуреків і кави. Навіть пінка на каві має соціальне значення: за такою побутовою деталлю можуть оцінювати вправність господині. Пісні, рецепти й обрядові дії подано як частину прожитого досвіду конкретної родини.

Кулінарні епізоди співіснують із болісними спогадами, тому книжка не зводить Крим до курортного пейзажу або набору популярних страв. Авторська оптика дозволяє читати про культуру зсередини — через родинні вимоги, успадковані пояснення та особисті реакції. Саме зв’язок між домашньою деталлю й історією втрати визначає характер цих кримських оповідей.