- Книги
- Всі автори
- Ярина Сенчишин
Ярина Сенчишин
Ярина Богданівна Сенчишин — українська поетка, перекладачка з польської, журналістка й шахістка, авторка збірок «Гра в королеву», «Долина ріки Самбатіон» і «Розплєси». Її літературна діяльність охоплює власну поезію, переклади польських поетів і прозаїків та родинну прозу. Серед книжок у каталозі — «Дерева ростуть з ріки», роман про пам’ять, яка переходить між поколіннями через імена, перекази та речі.
Поетичний шлях і шахова освіта Ярини Сенчишин
Сенчишин народилася 3 січня 1969 року в Хирові на Львівщині. У 1990 році закінчила Львівський інститут фізичної культури зі спеціалізацією «шахи», а 1997-го — факультет журналістики Львівського університету. Вона має звання майстра FIDE й брала участь у чемпіонатах України серед жінок. Поряд зі спортивною практикою розвивалася її робота зі словом — власні вірші, переклади та журналістика.
У 1994 році Сенчишин стала першою лауреаткою літературної премії імені Богдана Ігоря Антонича «Привітання життя». Наступного року вийшла її поетична книжка «Гра в королеву». Подальші етапи доробку позначили «Долина ріки Самбатіон», що поєднує вірші й переклади, та «Розплєси» 2021 року. У 2016 році авторку відзначили премією імені Маркіяна Шашкевича.
Сенчишин також викладала українську літературу в системі післядипломної педагогічної освіти.
Польська література в українських перекладах
Серед авторів, яких перекладала Сенчишин, — Тадеуш Ружевич, Чеслав Мілош, Віслава Шимборська, Кароль Войтила, Ольга Токарчук і Ян Пєкло. Цей перелік охоплює різні способи письма: поезію, есеїстику та прозу. Важливі окремі видання її перекладів — Ружевичеві «Вибрані вірші» й «Смерть у старих декораціях», Мілошів «Придорожній песик», «Вибрані поезії та есеї» Шимборської.
Роман Ольги Токарчук «Останні історії» в її перекладі видавали 2007 року та перевидавали 2021-го. Така тривала присутність перекладених творів доповнює власні поетичні книжки Сенчишин: український читач зустрічає її і як авторку, і як посередницю між літературними мовами. У кожному разі йдеться про різну відповідальність за текст та окрему форму творчої праці.
«Дерева ростуть з ріки» і родинна пам’ять
«Дерева ростуть з ріки» — спільний роман Ярини Сенчишин та Віктора Неборака, представлений у книгарні. Його оповідь починається з родинної прогалини: оповідачка думає про прабабцю Кунегунду, якої ніколи не бачила навіть на фотографії. Проте її ім’я й історія залишаються в пам’яті наступних поколінь.
Серед конкретних носіїв минулого — скриня, схована родиною в саду 1939 року. Коли її повертають із землі 1944-го, речі, книжки та світлини вже пошкоджені вологою. Матеріальний слід зберігається, але частину відомостей доводиться відновлювати через переказ і уяву. Війна, переїзди, музика, старі дерева й літературні захоплення стають різними способами відчути зв’язок із тими, кого немає поруч.
Роман розширює знайомство з літературною роботою Сенчишин за межі вірша й перекладу. Пам’ять тут має просторові опори — місто, сад, річку — та водночас існує в оповідях людей. Через приватну історію книжка показує, як велика історія змінює доступ до власного родинного минулого.