Як важливо, щоб кожна людина мала власне імʼя: добірка цитат із роману «Імена» Флоренс Напп
Одна коротка пауза в момент відповіді на запитання реєстраторки — і життя може розколотися на кілька зовсім різних сценаріїв. Для Кори ім’я її новонародженого сина стає не просто формальністю, а точкою неповернення в боротьбі між усталеним родинним тиском і власним голосом. Ділимося цитатами із психологічного роману Флоренс Напп. Це історія про те, як насилля над жінками нерідко починається з непомітного контролю та очікувань, і чому потрібна надзвичайна відвага, щоб обрати власний шлях.
Флоренс Напп (Florence Knapp) — британська письменниця, авторка дебютного роману «Імена», опублікованого 2025 року. Її короткі оповідання відзначені літературними преміями, зокрема Bridport Prize та Bath Short Story Award. Живе неподалік Лондона з чоловіком і собакою
_________________________________________________________________________________________________________________________________
Ван Гог може надихнути мене намалювати картину, але це не через нього мої соняхи схожі на жовті чупа-чупси в банці, правда ж? Ти нагадала мені, як важливо, щоб кожна людина мала власне імʼя, але назвати його інакше вирішила я сама.
Коли все змінилося? Може, за тією вечерею з батьками, коли під скатертиною Ґордон упʼявся нігтями їй у стегно, щоб вона замовкла? Можливо, хоча тоді вона цього не зрозуміла. Як і однієї неділі, коли його роздратували якісь її слова і він через усю кімнату щосили жбурнув у неї недоїдену грушу, але через неправильну форму снаряд збився й прилетів на диван поруч.
Її провина. Її нездатність завагітніти. А втім, чи вона взагалі колись дозволяла собі подумати, що, можливо, проблема була в ньому?
«Він не дозволяв». Вони ніколи не називають тата на імʼя. Тільки він, його, йому. Джуліан зауважив, що так само люди говорять про Бога. Не бабця Шильва — вона більше в нього не вірить, — проте в школі, на ранкових служіннях у церкві через дорогу, Джуліан чує від священника «Він» і «Його». Там є всі ці Отець такий і Отець сякий — ціла мішанина отців, якої Джуліан ніяк не розплутає. Він ще не ходив до сповіді, але вони з друзями обговорюють її на майданчику, і свого першого таїнства покаяння решта чекає не дочекається.
— У неділю приїжджають мої батьки. Сьогодні неодмінно треба дійти до бюро реєстрації.
Два твердження поспіль, подані так, ніби одне виправдовує інше. Він додає:
— І не зрізай через лісопарк. Там ексгібіціоністи, вбивці, а сьогодні ще й розхитані дерева, що от-от можуть повалитися.
_________________________________________________________________________________________________________________________________
