«Знаходити свою сходинку на сходах буття»: 5 цитат із книжки Воллеса Стеґнера «До безпечних берегів»
«До безпечних берегів» — неспішний роман про красу звичайного життя і ті невловні миті, коли найважливіші історії народжуються в тиші між словами. Це оповідь про дружбу, що стає домом, ідеалізм юності й зрілість, що вчить приймати. І про любов, яка не зникає, навіть коли все навколо змінюється. Ділимося добіркою цитат у матеріалі.
______________________________________________________________________________________________
Воллес Стеґнер — американський письменник, відомий своїм глибоким зануренням у теми Американського Заходу та складності людських стосунків. Народжений у Лейк-Міллсі, штат Айова, Стеґнер у дитинстві часто переїжджав разом із родиною різними західними регіонами, що суттєво вплинуло на його творчість. Він здобув вищу освіту в Університеті Юти та Університеті Айови, де сформувалася його подвійна кар’єра — викладача й романіста. Ранні твори, зокрема Remembering Laughter та The Big Rock Candy Mountain, досліджували сімейні конфлікти та прагнення до американської мрії, нерідко відображаючи власний досвід Стеґнера, який зростав у родині, що постійно переїжджала.
Більше читайте у матеріалі про автора.
______________________________________________________________________________________________
Справді, порядок — мрія людини, але хаос, або, інакше кажучи, безглуздий сліпий випадок — незмінний закон природи.
Ти можеш планувати що завгодно. Можеш списувати блокноти схемами й задумами, лежачи вранці в ліжку. Та одного дня за якісь лічені години чи навіть хвилини усьому, що ти собі запланував, усьому, до здійснення чого наполегливо йшов, може настати край так само, як настає кінець слимакові, коли на нього ллють соляний розчин. І аж до тієї миті, коли ти розчиняєшся в піні, ти віриш у те, що в тебе все гаразд.
— Чим ти займешся?
— Нічим. Посиджу на ґанку, буду придивлятися, принюхуватися recherching temps perdu (* У пошуках втраченого часу (фр.).
Чим я й займаюся вже довгий час. Це не вимагає від мене зусиль. Усе навколо спонукає до цього. З високого ґанку ліс, що тягнеться до озера, здається чимось більшим, аніж просто знайома улюблена місцина. Це середовище існування, до якого ми колись були повністю пристосовані, своєрідне Царство Безтурботності, де такі види, як наш, можуть безперешкодно еволюціонувати й знаходити свою сходинку на сходах буття.
Ось так, кружними і непередбачуваними шляхами, ми сходимося до осередку континенту й зустрічаємося в Медісоні, і нас одразу тягне одне до одного, наші долі переплітаються в одне ціле, й виникає міцна дружба. Ці стосунки не мають чітких обрисів, у них, на відміну від шлюбних чи родинних стосунків, немає правил, зобов’язань чи уз, їх не скріплює ні закон, ні спільне майно, ні кров — ніщо, окрім взаємної симпатії. Саме тому вона така рідкісна.
Наше життя, хай навіть бідне на події, несло нас уперед. Хіба ж ми чимось поступалися нинішньому «поколінню, що живе однією миттю»? Навряд.
У наших очах вони були щасливішими за нас. Лише війна зашкодила їм, а шкода, завдана війною, якщо тільки вона не вбивча, радше стимулює, ніж навпаки. Той, хто пережив війну, пережив драму й емоційний шквал. Пройшовши крізь випробування, вготовані нам долею, ми можемо звинувачувати у власних поразках лише невезіння чи свої промахи.
______________________________________________________________________________________________
