«Деталі є ключовими»: авторка книжки «Привиди Едемського парку» Карен Ебботт про підхід до написання своїх текстів та тонкощі створення документальної літератури

Книга «Привиди Едемського парку» Карен Ебботт — це правдива кримінальна історія про найуспішнішого контрабандиста в американській історії та вбивство, що шокувало націю. У матеріалі ділимося відповідями авторки про специфіку жанру історичної документальної прози, пошук ідей для написання своїх книжок та загальний підхід до письменства.

Карен Ебботт (Karen Abbott) — американська авторка історичної документальної літератури. У її доробку бестселери New York Times: SIN IN THE SECOND CITY, AMERICAN ROSE, LIAR TEMPTRESS SOLDIER SPY та роман «Привиди Едемського парку», який Amazon назвав однією з найкращих книжок серпня 2019 року. Вона також є ведучою подкасту Remus: The Mad Bootleg King, що присвячений легендарному бутлегеру епохи джазу Джорджу Римусу.

___________________________________________________________________________________________________________

Де вдається знаходити ідеї і який вид досліджень потрібен для створення такої захопливої та складної роботи, як історична документальна література?

На межі фікшену й нонфікшену ви не можете нічого вигадувати. Ви повинні отримати ідею звідкись. Просто вигадати її — суперечить правилам жанру. Але іноді ідея стає це просто випадковістю. Читаєш про щось, що тебе цікавить, і раптом натрапляєш на цікавий тригер у примітках. Часто я читаю академічні роботи на цікаві для мене теми, і вся найцікавіша інформація захована у примітках. Тож я повертаюся до них і думаю: «ось де найсоковитіші деталі цієї історії!» Я переглядаю архіви в інтернеті, зазвичай на newspapers.com. Цей ресурс — це найкращий друг письменника, який шукає пікантні історичні факти й джерело ідей для документальної літератури.

Які елементи ви шукаєте в хорошій ідеї? Скандальність?

Можна сказати й так, але справа не лише в цьому. Якщо ви пишете документалістику, вам не можна вигадувати діалоги. Вам не можна вигадувати події. Ви не можете змінювати хронологію. Ви не можете маніпулювати оповіддю. Але ви можете використовувати деякі прийоми художньої літератури. Ви можете нарощувати напругу, створювати світ, але, знову ж таки, не можете нічого вигадувати.

Тому, крім захопливої історії з цікавими персонажами, найважливіше — це джерела. Чи є у вас багато першоджерел? Чи є мемуари, написані самими персонажами? Чи є інтерв’ю, які вони давали в той період? Чи є щоденники, листи? Це дає розуміння їхнього мислення. Ви отримуєте доступ до їхніх думок, реплік, спогадів, взаємодій із людьми — усього того, що допомагає оживити персонажів.

Якщо я знаходжу чудову історію, якою б захопливою вона не була, я не братимуся за неї, якщо немає першоджерел. Я вважаю, що деталі є ключовими в документальній прозі. Ви повинні мати всі ті самі деталі, що й у художній літературі, але вони всі мають бути правдивими і підтвердженими першоджерелами.

Для письменника це звучить строго і навіть може лякати, але жанр має свої виклики — мертві люди не завжди роблять те, чого вам хочеться. Але є й переваги: ви точно не напишете штучні діалоги — вони вже є в історичних джерелах; ви не зможете зробити неправильний сюжетний поворот — історія вже написана за вас. Якщо порівнювати художню літературу та документальну, то я вважаю, що другий жанр простіший — просто тому, що в ньому менше можливостей зробити помилку.

Чи втручається редактор у вибір теми письменника-документаліста?

Мої редактори завжди підтримують мої ідеї, але проблема зазвичай у вищому керівництві — у тих, хто вирішує, що, на їхню думку, хоче читати ринок. Я вважаю, що читачі хочуть хорошу історію. Неважливо, де вона відбувається, неважливо, в який період. Вони хочуть захопливу розповідь із цікавими персонажами, за яку можна вчепитися, у яку можна зануритися й на якийсь час опинитися в іншому світі. А видавці, звісно, думають не лише про історію. Вони думають про гроші та фінансовий результат. Тож основний бар'єр можливий саме у бізнес-складовій. 

Якими ще дослідницькими ресурсами ви користуєтеся, окрім newspapers.com?

Я багато працюю з газетними архівами, вони для мене безцінні. Я також використовую ресурс WorldCat.org, який містить каталоги всіх бібліотек світу. Якщо ви шукаєте за певним терміном, система покаже вам відповідну інформацію та місце її зберігання. Крім того, я знаходжу багато матеріалів у Смітсонівському інституті у Вашингтоні. Навіть якщо я прямо не цитую якесь джерело в примітках, я зазвичай вказую книжки, які допомогли мені вибудувати оповідь.