Автори Лабораторії: Юлія Клебан про пошуки покликання, створення першої книжки та історію її назви
Продовжуємо знайомитися з новими авторками! Сьогодні це Юлія Клебан — письменниця та маркетологиня, яка після років роботи в книжковій індустрії наважилася написати власний роман. «Красиві дівчата теж помирають» — її дебютний детектив про загадковий злочин, сильних героїнь і пошук справедливості у світі, де її часто бракує. Про пошуки покликання, створення першої книжки та історію її назви ділимося у розмові з авторкою.
__________________________________________________________________________________________________________
До повномасштабного вторгнення я...
Здобула вищу освіту у видавничій справі та комунікаціях в КНУ ім. Шевченка і довго шукала своє місце в книжковій індустрії. Встигла попрацювати телередакторкою на Суспільному – ми створювали чи не єдину на телебаченні програму, присвячену книгам, – піарницею в українському видавництві, а також волонтерила на Книжковому Арсеналі. До повномасштабного вторгнення я вже активно розбудовувала кар'єру в маркетингу: працювала з освітніми проєктами та розвивалася в напрямку побудови брендів.
Вторгнення змінило багато пріоритетів і поглядів на життя – як і для нас усіх. Усе найважливіше раптово стало крихким і тендітним. Його хотілося берегти й примножувати: час із рідними, кохання, дружбу, зв'язок поколінь. Саме тоді я почала багато думати про те, що, можливо, свою сродну працю я ще досі не знайшла.
__________________________________________________________________________________________________________
Про книгу
У 2023 році я наважилася взяти довгу перерву в роботі – пішла в сабатікал майже на сім місяців. Комусь це здалося б чудовою нагодою засісти за рукопис і нарешті його завершити, натомість я віддала цей час пошукам того, чому хочу присвятити життя.
З 2022 року я мала надзвичайно насичений робочий період: підвищення, поєднання постійної роботи з комунікаційним проєктом, що розвивав бренд України для іноземної аудиторії. Часу та сил бракувало на звичайні справи, не те що на письмо чи думки про нього. Тоді ж я запустила власний курс із копірайтингу для початківців і проводила заняття для молодих людей, які хотіли розпочати кар'єру в маркетингу. Але дедалі частіше усвідомлювала: найбільше мене надихає та частина курсу, де я розповідаю про письменницьке ремесло, а не про слогани чи рекламу.
Сабатікал дав мені простір. І в цьому просторі стало очевидним, що всі мої мрії та захоплення завжди вели мене однією стежкою. Я була готова на неї ступити і написати свою першу книгу.
__________________________________________________________________________________________________________
Про вибір жанру
На момент, коли я вирішила почати писати роман, у моїй голові жило безліч різних історій. Кожна з них по-своєму заслуговувала на те, щоб її почули.
Якось я влаштувала ревізію домашньої бібліотеки й зрозуміла, що більшість книг на полицях це детективи та трилери. Повне зібрання Артура Конан-Дойла, ціла полиця Агати Крісті – я беззаперечна фанатка мсьє Пуаро, – Едґар Аллан По, звісно ж. А ще Умберто Еко, Ю Несбьо, Стіг Ларссон і безліч сучасних детективних романів, які я сортувала на дві категорії: ті, де я розгадала вбивцю до фіналу, і ті, де мені це не вдалося.
Я обожнювала загадки, ребуси та головоломки змалечку. Але що найбільше втішало мене в кожному прочитаному детективі – це неймовірне задоволення наприкінці від усвідомлення, що хоча б десь справедливість перемогла. Адже саме на це ми чекаємо від кожного детективу: що вбивцю знайдуть і покарають, що постраждалі отримають моральну компенсацію, що світ усе ще можна врятувати – якщо бути уважним і читати між рядків.
Думаю, багато хто з нас відчував критичну нестачу справедливості ще з 2014 року, а початок вторгнення довів це відчуття до абсолюту. Зрештою, навіщо ще мала б існувати гарна, добра історія під нашими подушками, якщо не для того, щоб хоча б на якийсь час розрадити та дати дрібку надії.
Саме тоді я й вирішила, що будуватиму детективні історії – такі, якими я колись зачитувалася до світанку, які змушували мене проїжджати потрібну станцію метро, які занурювали в бульбашку чорно-білого світу, де все зло зрештою неодмінно буде покаране.
__________________________________________________________________________________________________________
Про назву книги
У цій історії спочатку народилися дві головні героїні – молода й кмітлива Оллі, яка в багатьох речах нагадує мені мене саму (якби я була настільки ж смілива, щоб стати розслідувачкою, а не маркетологинею), та мудра й досвідчена Ірина Володимирівна, яка не випадково носить ім'я моєї мами. Цей тандем я створювала з любов'ю до всіх своїх улюблених детективів, але наділила героїнь рисами та особливостями важливих і дорогих мені жінок із мого оточення. Власне, одна з присвят книжки повністю присвячена саме їм:
усім дорослим жінкам, які помилково вважають,
що їхній час уже минув,
а також усім молодим дівчатам,
які чомусь думають, що їхній час ще не настав.
І я певна: багато майбутніх читачок впізнають у цій присвяті і себе.
А вже після Оллі та Ірини Володимирівни з'явився гуртожиток – окремий персонаж цієї історії. Шість найкращих років мого студентства пройшли саме в стінах київського гуртожитку. Там я зустріла не лише найближчих друзів, які поруч зі мною й дотепер, але й редакторку, яка допомогла випустити цей роман у світ – ось які збіги трапляються в реальному житті.
І лише після того, як з'явилися герої, як було обрано жертву та вбивцю, промальовано всі хибні й справжні зачіпки, я прокинулася, поглянула в дзеркало, поснідала й запитала нареченого: «А як тобі назва "Красиві дівчата теж помирають"?»
«Ого, круто», – відповів він, хоча тоді ще нічого не знав про сюжет.
На цьому я й завершила вигадування назви.
__________________________________________________________________________________________________________
Коли закінчиться війна, я...
Можливо, я нарешті зможу довго горювати за всіма, кого ми втратили. Інколи я думаю, що це ще одна річ, яку вкрала в нас країна-терорист, – жива й болісна здатність оплакувати те, чого ми не можемо повернути. Зараз це неможливо, адже наша втрата не завершилася – вона триває й поновлюється щодня.
А потім… намагатимусь жити гідне життя в найкращій країні світу.
__________________________________________________________________________________________________________
