Вона не виїздила з країни. Не відповідала друзям. І не лишила слідів
Одного зимового вечора щезає відома авторка детективів Елін Йоунсдоттір. Жодних слідів зникнення. І детективу Гельґі Рейкдалю, головному герою роману «Білий спокій», треба встигнути розкрити справу, перш ніж про зникнення дізнається преса. Опитуючи людей із найближчого кола письменниці, він поступово усвідомлює, що за образом успішної авторки приховано минуле, значно небезпечніше за всі її вигадані сюжети. Ділимося уривком із книжки у матеріалі.
____________________________________________________________________________________________________________________
Вона не виїздила з країни. Не відповідала друзям. І не лишила слідів.
«Може, вона просто загубилася в якійсь зі своїх книжок».
Цей невдалий Маґнусів дотеп засів Гельґі в мозку. Недаремно ж він іноді почувався трохи недобре із цим чолов’ягою, хоч і намагався це приховувати. Поліціянти мали небагато спільного, і, поза сумнівом, навряд чи їхні шляхи перетнулися б, якби за примхою долі вони не працювали б разом. Гельґі був майже певен, що Маґнус не прочитав жодної книжки Елін Йоунсдоттір. Хоча це ще треба було пошукати такого ісландця, який би її не читав. Мабуть, Маґнус узагалі мало що читав, окрім поліційних звітів. І тому ця справа була в надійних руках Гельґі, байдуже, кримінальна вона чи ні.
Перш ніж замкнути книгарню, чоловік забрав дві книжки.
По-перше, «Небезпека “Дому на околиці”» Аґати Крісті — її він узяв головно для того, щоби хтось інший не купив, хоч би як малоймовірно це було. Гельґі не міг уявити, щоб такий раритет потрапив до абияких рук. Ніхто не оцінив би цієї книжки так високо, як він. По-друге, трохи покопирсавшись, він знайшов примірник першого детективу Елін Йоунсдоттір: перше видання, перший наклад. Це був раритет, хоча такі першодруки й не продавалися за тою самою ціною, що й рідкісні закордонні книжки.
Гельґі подумав, чи не переглянути твір Йоунсдоттір, може, прочитати перші кілька розділів у літаку, використати цей час для знайомства з авторкою. Сам він книжок не писав, але вважав, що кожен твір дає певне уявлення про психіку автора. Автор залишає щось від себе на сторінках, навмисно чи мимохіть, і, звичайно ж, іноді треба читати між рядків, щоб це помітити. Звісно, годі було чекати, що конкретно ця книжка проллє світло на її життя, але це краще, ніж сидіти склавши руки.
Гельґі одразу ж помчав додому — пакувати речі й попрощатися з матір’ю: мовляв, робота кличе. Мати не сприйняла це близько до серця: її більше тішило, що вона може стояти на ногах після операції. Чоловік дав їй ключі від квартири, яку винаймав у Рейк’явіку, про всяк випадок. Чомусь йому здалося правильним, щоб у матері були ключі, — ану щось трапиться. Мати — це завжди мати. І, звісно, вона досі мала ключі від їхньої попередньої квартири, де нині мешкала Берґтоура.
Раптом йому спало на думку, що він, можливо, захотів поїхати на північ головно задля себе, а не задля матері: відчути книжковий запах у книгарні, побути кілька днів без Аніти, щоби краще зрозуміти, на чому ґрунтуються нові стосунки.
Він не наважувався робити серйозні кроки через те, як кепсько пішли справи між ним і Берґтоурою, і мусив постійно нагадувати собі, що Берґтоура й Аніта — геть різні люди. Що ніхто не може бути таким, як Берґтоура.
***
— Де ти, Гельґі? Де ти, трясця тобі, є?
Аніта промовляла тихенько, хоча зараз їй кортіло кричати на все горло. Та це було неприпустимо, не посеред робочого дня. Вона сиділа у своєму кабінеті на Бароунсстіґ.
Двері були замкнені, вона тремтіла.
Дівчина раз по раз намагалася додзвонитися до Гельґі, але його телефон, схоже, був вимкнений. Поліціянт був на півночі, поїхав до матері на тиждень, і вони розмовляли щонайменше раз на день. Того ранку Аніта виснувала з його голосу: це пішло йому на користь. «Різдвяний сніг повернувся додому в Акюрейрі», — сказав Гельґі, і вона майже відчула його усмішку на іншому кінці лінії.
Надіслала йому ще одне повідомлення.
Вони були разом недовго, кілька місяців, але Аніта зрозуміла, що це в його звичаї — нікого не підпускати до себе надто близько. Дівчина за нього не хвилювалася, але зараз їй було так зле. Аніта мусила з ним поговорити. Ця його раптова поїздка цілком вибила її з колії.
В офісі Аніта не давала ради ні з чим і ні з ким, просто вказала відвідувачці на двері й замкнулася. Вона мала відновити рівновагу, закінчити робочий день. Не можна було плюнути на все й чкурнути додому серед будня.
Їй лише потрібно було поговорити з кимось, трохи заспокоїти калатання серця, а єдина людина, з якою вона хотіла поговорити, був Гельґі.
І зараз, уперше, відколи вони почали зустрічатися, Аніта не могла з ним зв’язатися.
Під час першої зустрічі між ними промайнула іскра. Згодом дівчина зв’язалася із чоловіком, запитала про перебіг справи, яку він розслідував. Гельґі відповів приязно, запросив на каву — і це стало їхнім першим побаченням. Далі стосунки розвивалися доволі швидко й водночас вдало. Аніта нетерпляче чекала на нову зустріч після його повернення на південь.
Аніта підвелася, але відчула запаморочення. Схоже, їй варто було вийти на холод і зробити ковток кави десь неподалік роботи, але тої миті просто забракло духу. Їй потрібно було ще кілька хвилин отямитися.
Дівчина визирнула у вікно. Крізь скло бачила сніг — на зимовому одязі перехожих, на голих віттях дерев. У такі дні їй кортіло жити деінде, у теплішому кліматі. Вона часом казала про це Гельґі — чи не варто йому подумати про повернення до Англії, де він здобував освіту. Поліціянт завжди добре сприймав такі пропозиції, як і все, що вони обговорювали. У їхньому спілкуванні була якась теплота, дуже приємна. Аніта хотіла відчути цю теплоту по телефону, аж з Акюрейрі.
Почувалася такою самотньою в цілому світі.
Вона знову набрала Гельґі — з тим самим результатом: відповіді не було.
«Де ж ти є?»
Дівчина здригнулася.
***
— Дякую, що повернувся, друже. Справа має бути в надійних руках, і я цілком довіряю її тобі. Перші кроки я вже зробив, дав запит, чи виїздила вона з країни, і — ні, не виїздила. Тоді я попросив банк відстежувати її транзакції, але видавчиня каже, що вона переважно користується готівкою. Звіряє транзакції з карт удома, їх на місяць виходить небагато. Я зробив запит на банківські виписки, їх саме готують.
Маґнус був веселим і усміхненим, але Гельґі часом здавалося, що за цим фасадом немає нічого особливого — ані щирості, ані таланту. Людина може досягти значних успіхів попри обмежені здібності, це історія на всі часи.
— Дякую, — відповів Гельґі, не годен позбутися відчуття, що чудовий шеф веде його до пастки, довіряючи справу, яка може виявитися незручною та складною.
Хтозна, либонь, ця підозра була зайвою, але для людини, що займається розслідуваннями, — цілком природна.
— Ох, тепер, коли я знаю, що Елін шукатиме найкращий фахівець відділу, почуваюся просто пречудово, — запевнив Маґнус.
Це перехвалювання межувало з глумом, але Гельґі вдав, що не помітив. Він чудово знав, що добре показав себе за ті кілька місяців, відколи обійняв посаду Гюльди Германсдоттір, з якою ніколи й не зустрічався. Вона зникла, як і Елін. Про Гюльду й досі не було жодної чутки.
«Люди весь час зникають», — сказав Маґнус влітку, коли пошуки Гюльди припинилися. Ніби, якщо зникає поліціянтка, — нічого й не треба робити. Можливу, таку реакцію пояснювало те, що вона була самотня. Нещасна жінка.
— Вона має родину? — спитав Гельґі, подумавши про Гюльду.
— Га?
— Елін.
— Елін, так. Ні, не думаю. З усього, що відомо, вона живе сама. Слухай, навіть мобільним не користується. Стара школа. Як я зрозумів, письменниця мала у вівторок зустрітися з подругою. Вчора теж не з’явилася на зустріч за обідом. Сьогодні в нас четвер. Відтак про неї нічого не чути принаймні кілька днів. Її видавчиня дуже переймається.
— Може, мені варто зустрітися з тою... видавчинею?
— Варто, авжеж. Таким і був план. Її звати Рут, вона на тебе чекає. Хотіла зустрітися з тобою в себе вдома, зважаючи на обставини, — він поплескав підлеглого по плечу. — Це важлива справа, Гельґі. Якраз для тебе.
— Так-так. Люди весь час... зникають.
— Що? А, саме так, — недбало відповів Маґнус і спокійно пішов.
____________________________________________________________________________________________________________________
